Жив-Був цар, який уважався більшим чарівником. Одного разу розіслав він по всьому царству глашатаїв.
- Слухайте, люди! - кричали глашатаї. - Хто зуміє від царя сховатися, той одержить полцарства!
Найшовся серед народу такий мисливець по прозванню Синя звита-навиворіт шита. Прийшов він у палац.
- Я, - говорить, він паную, - можу так сховатися, що ти мене не знайдеш.
- Добре, - говорить цар. - Коли сховаєшся - полцарства тобі, а немає - голова із плечей. Згодний?
- Згодний.
- Тоді розпишися.
Розписався Синя звита-навиворіт шита й давай ховатися. Перед царем стояв добрим легінем, по двору біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю летів сірим зайцем.
Біг він, біг і втік за тридев'ять земель, у тридев'яте царство. А у
Тому царстві був великою-превеликий луг. Прибіг заєць на той луг і обернувся
Трьома різнобарвними квіточками.
Нікого не послав цар слідом за Синьої свитою подивитися, куди той сховається. На інший день піднявся цар, вийняв зі скрині свою чарівну книгу, розкрив її й говорить:
- Переді мною стояв добрим легінем, по двору біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю летів сірим зайцем. Утік за тридев'ять земель, у тридев'яте царство. Там, на великому-превеликому лузі обернувся він трьома маленькими квіточками.
Кликнув цар своїх слуг і наказав їм:
- Ступайте у тридев'яте царство так принесіть із великого лугу три квіточки різнобарвних!
Сіли царські слуги на коней і помчалися у тридев'яте царство. Прискакали на великий луг, зірвали квіточки, загорнули у хусточку й відвертали назад до царя.
Цар розгорнув хусточку, і у мить перед ним став добрий молодець.
- Ну, що, Синя звита, сховався ти від мене? - запитав цар.
- Перший раз не зміг. Дозволь мені, цар, ще раз сховатися.
- Добре, - дозволив цар. Синя звита-навиворіт шита перед царем стояв добрим легінем, по двору біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю летів сірим зайцем, тільки вуха стирчать. Біг він, біг і прибіг за тридев'ять земель, у тридесяте царство. Зупинився там на березі моховитого озера. Зверху мохи, а під ним вода. Пірнув він у озеро й обернувся рибою-зануримо. Добрався до самого дна й затаївся там.
Ранком піднявся цар, дістав свою чарівну книгу й говорить:
- Переді мною стояв добрим легінем, по двору біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем, тільки одні вуха його бачив. Забіг він у тридесяту державу, обернувся рибою-зануримо й сховався у моховитому озері, Кликнув цар своїх слуг і наказав їм:
- Ступайте у тридесяте царство, очистите моховите озеро від мохів і піймайте там окуня!
Так слуги й зробили. Добралися до тридесятого царства, відшукали озеро, очистили його від мохів, закинули невід у його глибокі води й піймали
Рибу-окуня. Загорнули його у хусточку й принесли цареві.
- Ну що, Синя звита-навиворіт шита, сховався ти від мене й у другий раз? - сміється цар.
А Синя звита зробився знову людиною й говорить:
- Дозволь, цар, сховатися ще раз! Цар був у гарному настрої, махнув рукою й сказав:
- Добре, дозволяю!
Синя звита стояв перед царем добрим легінем, по двору біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Забіг він у тридесяте царство, де стояв такий старий дуб, що коріннями у землю уріс, а вершиною у небо вперся. Піднявся на дуб, обернувся голкою, укрився під корою й причаївся там.
У цей час, звідки не візьмися, прилетіла до дуба птах Нагай, нюхом учуяла, що під корою людей сховався.
- Хто тут? - запитує птах Нагай.
- Я - Синя звита-навиворіт шита.
- А що ти сюди забрався?
- Ховаюся.
- Від кого?
- Від царя-чарівника. Узявся я від нього ховатися. Два рази він мене вже знаходив. Коли й втретє знайде - голову мені відрубає.
- Я тобі, молодець, допоможу, - говорить птах Нагай.
- Допоможи, добрий птах. Століття вдячне буду.
Звернула його птах Нагай у крихітну блоху, побрала під крило й полетіла у палац. Влетіла вона у відкрите віконце царської спальні й поклала блоху сплячому цареві у пазуху.
Ледве світло піднялося цар, умився, розкрив чарівну книгу й говорить;
- Переді мною стояв добрим легінем, по двору біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Забіг у тридесяте царство. Є там високий дуб, що коріннями у землю уріс, а вершиною у небо вперся. Забрався він на той дуб, обернувся голкою й застромився у кору самої верхньої гілки.
Кликнув цар своїх слуг і сказав їм:
- Ступайте, мої вірні слуги, у тридесяте царство, спиляєте дуб і спаліть. У золі ви знайдете голку й мені ту голку принесете. Так слуги й зробили. Знайшли дуб, спиляли його, порубали на дрова й
Спалили, але ніякої голки у золі не відшукали. Приходять вони, похнюпившись, до царя й говорять:
- Не знайшли ми голки, немає Синьої звиті.
- Як так немає? - здивувався цар. -Не може цього бути!
- Ні, і всі, - говорять слуги. Висунувся цар у віконце, початків кликати:
- Агов, Синя звита-навиворіт шита! Наказую тобі з'явитися! А блоха під царською бородою відповідає тоненьким голоском:
- Збери всіх своїх генералів, тоді й з'явлюся!
Чує цар голос Синьої звиті, а не знає, звідки він іде. Став він озиратися по сторонах. Звивався, звивався, усюди заглядав, ніде не побачив Синьої звиті. Знову визирнув цар у віконце й закричав:
- Синя звита, здайся!
- Не покаджу, - чує він голос Синьої звиті. - Збери своїх генералів
І відпиши при них мені полцарства. Отоді покаджу. А то обдуриш - знаю я тебе!
Робити нема чого, зібрав цар своїх генералів і написав при них царський
Указ про те, що віддає Синьої свиті полцарства.
- Та печатка постав! - пролунав голос Синьої звиті.
Як тільки цар поставив на указі царську печатку, вискочила маленька блошка й обернулася добрим легінем.
- Ось і я! - сказав Синя звита-навиворіт шита.
Побрав він указ, сховав у кишеню й пішов. З тієї пори перестав цар відіграти у прятки зі своїми підданими.