Сиділи раз мужики під вербами, трубочки присмоктували, про пана калякали. Він у них сердитий, скупий; у нього, бовтають, ковшика води не допитаєшся. А один мужик і говорить:
- Ех ви! Так я, якщо захочу, не те що води випрошу, а у пана пообідаю. Закричали мужики, заспорили:
- Якщо ти не брешеш, у нашого пана пообідаєш, ми тобі пари волів дамо. Уже побилися про заставу честь честю.
Прийшов мужик до пана, поклонився низенько й говорить пошепки:
- Панові милостивий, нікому я нічого не розповідав, відразу до вас прибіг запитати: зробіть милість, пан, скажіть, що б коштував такий шматок золота? Та показує панові свій добрий мужицький кулак.
Розгорілися у пана на золото ока.
- Заходь, - говорить, - заходь, мужик. А мужик у кімнату зайшов, а усе своє повторює:
- А скажіть мені, пан Милостивий, а якщо б такий шматок, що б йому була за ціна?
Склав два кулаки й показує. Затремтів отут пан від жадібності й говорить:
- Сідай, мужик, сідай, випий чарочку. А мужик йому:
- Так адже чарочку, пан милостивий, п'ють-те під зашматочку. А скажіть, панові, якби такий шматок?.. Так показує на свою голову. Побілів отут пан, у долоні захлопав, кричить слугам:
- Несіть горілочку так наливочку, так борщу, так галушечек! Сідай, мужик, пообідаємо. Сіл мужик з паном, обідає. Пан аж горить, прагне знати, де той шматок золота.
А мужик панскую їду їсть, причмокивает, - від століттю такої не пробував. Тільки прожував, - пан за картуз:
- Ну, веди, мужик. Де це золото?
А мужик трубку закурив, головою помотав:
- Так що ж, паночек милостивий, у мене адже його немає, цього золота... Я так запитав, що б воно коштувало, коли було б.
Розсердився пан, закричав на мужика:
- Пішов геть, дурень! Дурень жмутами! А мужик йому у відповідь:
- Ех, паночек милостивий, не так вуж я дурний, не так безглуздий, коли одержав пару круторогих волів.