Жив старий. Так собі жив, небагато. Та була у нього старий собака. Дід і прогнав її знадвору. Пішов собака у ліс, дивиться - а там сидить вовк. Вовк і говорить: Іди до мене, будемо з тобою у дружбі жити! Та пішов собака жити до вовка. Лежали вони якось раз у лігвищі, і захотілося їм є.
- Іди, - говорить вовк, - подивися: може, хто є у поле! Вийшов собака, подивилася й говорить:
- Гусаки ходять!
- Турбот багато, а поживи мало! - відповідає вовк. А собака їсти прагне, так їй хоч би й гусятинки! Пройшов час, вовк знову говорить:
- Вийди-но подивися: може, ще хто-небудь ходить! Собака вийшов і говорить: - Свині ходять!
- Ну, з ними турбот багато, а поживи мало! Через годину-другу вовк знову говорить:
- Вибіги: може, хто ходить! Собака вибіг і говорить вовкові:
- Там кінь ходить!
- Ну тепер підемо!
Вовк занурився у воду, вивалявся у піску й запитує собаку:
- Здорово я прикинувся? Не довідатися мене?
- Здорово!
Пішли вони до коня. Вовк зайшов йому попереду, устав прямо перед мордою й отряхнувся. Кінь ока замружив, а вовк його й задушив. Поїли вони із собакою, та й говорить вовкові:
- Ну, я тепер навчилася, піду одна.
Пішла вона, а назустріч їй кіт. Собака й кличе кота:
- Підемо із мною, я навчу тебе давити худобин. Пішли вони у ліс. Собака наказує котові:
- Іди подивися: може, хто-небудь ходить у поле! Кіт вийшов і говорить:
- Е, турбот багато, а поживи мало! А кіт їсти просить. Собака й говорить:
- Вийди-но тепер: може, хто ходить! Кіт вийшов і говорить:
- Свині ходять!
- Е, турбот багато, а поживи мало!
Через годину-другу собака знову посилає кота:
- Вибіги: може, хто ходить! Кіт вибіг і говорить:
- Кінь ходить!
- Ну ось тепер підемо!
Пішов собака, занурилася у воду, вивалялася у піску, відвертала до кота й говорить:
- Здорово я прикинулася?
- Немає! - відповідає кіт.
- Ні, ти скажи, що здорово!
- Ну, здорово!
Собака й пішов до коня, підійшла до нього позаду, а той як вистачить її копитом по чолу, вона й покотилася намертво. А кіт говорить:
- Ось тепер здорово!