Жив один бідняк із дружиною. Народилася у них дочка. Треба справляти батьківщини, а у нього ні хліба, ні до хліба. Чим гостей пригощати? Пішов бідняк за водою на річку. Набрав повні цебра, назад вертається. Глядь - лежить у кущах теличка. Так така слабка, плохенька, що сама й не підніметься.
Приніс бідняк додому воду й розповів дружині про теличку.
- Так побери її, - говорить дружина.
Повернувся він на річку, побрав теличку й додому приніс.
- Давай, - говорить дружині, - заріжемо її: буде чому гостей почастувати. Сподобалася дружині теличка - така пестренькая, білолоба.
- Ні, - говорить вона, - пускай краще росте.
- Так вона адже зовсім слабенька. Видне, хтось її кинув, щоб у корівнику не здохла.
- Нічого, може, і виходимо її. Підросте дочка - буде їй молоко. Послухався чоловік дружину, і стали вони теличку виходжувати.
Зміцніла теличка, росте як на дріжджах Та дочка теж як на дріжджах росте. Так така розумник вийшла, що й старі охоче її слухаються. Вигодувала з пестренької, білолобої телички славна корова. Підросла дівчинка, здійснилося їй сім років, стала сама корову пасти. Задивився одного разу багатий сусід на бідняцьку корову.
- Звідки вона у тебе? - запитує. Бідняк і розповів йому всі, як було.
- Еге, - говорить багатій, - так це ж моя теличка! Це я її викинув - не думав, що вона на ноги підніметься. Ні, тоді я заберу свою корову назад...
Зазасмучувався бідняк.
- Адже я ж її вигодував, - говорить він. - Тепер вона моя. Не погоджується багатій:
- Не віддаси по-гарному - підемо до пана судитися.
Що робити? Пішли судитися до пана. Багатій подав панові руку, привітався: відомо, багатий з багатим свої люди. Пан йому говорить:
- Сідай.
Сіл багатій у крісло, а бідняк у порога коштує, зняв шапку. Пан на нього й не дивиться.
- Ну, що скажеш? - запитує він багатого.
- Так ось, панові, яка справа вийшла, - почав скаржитися багатий. - Сім років тому забрал ця людина мою телку, а тепер не віддає.
Вислухав пан і бідняка, а потім говорить їм:
- Добре. Суд мій буде такий. Задам я вам три загадки: "Що на світі масніше всього?", "Що на світі солодше всього?", "Що на світі швидше всього?".
Хто відгадає, у того й корова залишиться. А тепер ступайте додому, пораздумайте. Завтра приходите з відгадками. Повернувся бідняк додому, сіл і плаче.
- Чого ти, тата, плачеш? - запитує дочка.
- Так ось прагне багатий сусід корову у нас відібрати, - відповідає батько. - Пішли ми з ним до пана на суд, а той задав нам три загадки. Хто з нас відгадає, у того й корова залишиться. Так де ж мені відгадати ті загадки!
- А які, тата, загадки? - запитує дочка. Батько сказав.
-Нічого, тата, не засмучуйся, - говорить дочка. - Лягай спати. Ранок вечора мудренее: завтра що-небудь так придумаємо. А багатій прийшов додому й радіє.
- Ну, баба, - говорить він дружині, - буде корова наша! Тільки нам треба з тобою відгадати три загадки: що на світі масніше всього, що солодше всього й що швидше всього?
Подумала дружина й говорить:
- Ось диво! Так отут і відгадувати-те нема чого. Немає нічого на світі масніше мого рябого кабана, солодше липцю наших бджіл, а швидше нашого гнідого жеребця ніхто бігти не може: адже він як помчиться, так і вітер його не наздожене!
- Правда, - погодився чоловік, - я так панові й скажу. Ранком приходять багатий з бідним до пана.
- Ну що, відгадали мої загадки? - запитує пан. Багатий вийшов уперед:
- Так отут і відгадувати-те нема чого: немає на світі нікого й нічого масніше мого рябого кабана, солодше липцю моїх бджіл і швидше мого гнідого жеребця.
- А ти, - запитує пан у бідняка, - відгадав?
- Відгадав, панові: немає нічого масніше землі - адже вона нас усіх годує;
Немає нічого солодше сну - хоч яке трапилося горе, а заснеш, усе забудеться, і немає нічого швидше людських думок: адже сам ти ще тут, а думки вже далеко.
Правабоно відгадав бідняк! Та довелося панові присудити йому корову.
- Хто це тебе навчив так відгадувати мої загадки? - запитує він у бідняка.
- Моя дочка-семилітка, - говорить бідняк. Здивувався пан: не може бути, щоб якась малолітня бідняцька дочка відгадувала його загадки! Розв'язав він подивитися на розумну дівчинку. Приїхав одного разу до бідняка, а той саме у цей час був у поле. Зустріла пана донька-семилітка.
- Дівчинка, - запитує пан, - до чого мені коней прив'язати? Подивилася дівчинка на сани й на візок що стояли на дворі, і говорить:
- Можеш до зими прив'язати, а можеш і до лету.
Пан так ока й витріщив: як це можна прив'язати коней до зими або до лету? Сміється, видне, над ним дівчисько!
- Ну, хоч до саней прив'яжи, хоч до візка, - пояснила дівчинка нездогадливому панові.
Бачить пан, бідняцька дочка й справді дуже розумна. Кривдно це панові. Почують люди, що вона розумніше його, тоді хоч біжи з маєтку. Поговорив пан з дівчинкою й поїхав, а їй сказав, щоб батько прийшов до нього ввечері. Прийшов бідняк увечері до пана.
- Що ж, - говорить пан, - розумна твоя дочка. А я Усе-таки розумніше її.
Дав пан біднякові решето з яйцями:
- На, віднеси це дочці так скажи, щоб вона посадила на них квочку й вивела мені до ранку курчат на сніданок. А не виконає цього - велю бити батогом. Прийшов бідняк додому пригорюнясь. Сіл на крамницю й плаче.
- Ти чоло, тата, плачеш? - запитує дочка.
- Так ось, донечка, яке лихо: задав тобі пан нову загадку.
- Яку? Показав батько решето з яйцями:
- Сказав, щоб ти посадила на ці яйця квочку й вивела йому до ранку курчат на сніданок. А хіба можна це зробити?
Дочка подумала й говорить:
- Нічого, тата, завтра що-небудь так придумаємо. А поки що побери, мама, ці яйця так засмаж на вечерю яєчню.
Ранком говорить дочка батькові:
- На тобі, тата, горщик, ступай до пана. Скажи, щоб він за день ліс вирубав, викорчував так зорав, просо посіяв, стис і обмолотив так у цей горщик насипав - курчат годувати.
Пішов батько до пана, подав йому порожній горщик і сказав усе, що дочка веліла. Підкрутив пан вуса й говорить:
- Розумна ж у тебе дочка, а я Усе-таки її розумній. Побрав він три лляні стебла, подав їхньому біднякові:
- Скажи дочці, щоб вона до ранку цей льон витеребила, спряла, виткала й зшила б мені з нього сорочку. Повернувся батько додому пригорюнившись. Дочка запитує:
- Що сказав тобі пан?
Подав батько їй три лляні стебла й розповів, що пан загадав.
- Нічого, - відповідає дочка, - лягай, тата, спати: завтра що-небудь так придумаємо.
Ранком дає дочка батькові три кленові ціпки й говорить:
- Віднеси їхньому панові так попроси посадити їх, за одну ніч виростити й зробити з них верстат ткацький, щоб було на чому полотна йому на сорочку наткати.
Пішов бідняк до пана, подав три ціпки й сказав так, як дочка навчила. Почервонів пан і говорить:
-Розумна ж у тебе дочка - нічого не скажеш. А я Усе-таки розумніше її! Отож передай їй, щоб вона не пішки прийшла до мене, не на коні приїхала, не гола, не одягнена й принесла б мені подарунок, так такий, щоб я не міг прийняти його. Якщо вона усе це зробить, то прийму її у дочці - виросте, панною буде! А не зробить - погано їй прийде... Повернувся батько додому пущі колишнього запечаленний.
- Ну, що ж тобі, тата, пан сказав? - запитує дочка.
- Так ось, донечка, наробила ти лиха й нам і собі своїми відгадками... Та розповів їй батько, що пан загадав. Засміялася дочка:
- Нічого, тата! Як-небудь обдуримо пана й цього разу. Тільки піймай мені живого зайця.
Пішов батько у ліс, поставив капкан і піймав зайця.
Дочка зняла сорочку, накинула на себе замість плаття рибальську мережу, села верхи на паличку й поїхала із зайцем до пана.
Пан стоїть на ґанку, бачить - знову перехитрила його бідняцька дочка! Розлютився він і нацькував на неї собак - думав, що вони розірвуть розумника. А дівчинка випустила з рук зайця - собаки й кинулися за ним у ліс. Підійшла вона до пана,
- Лови, - говорить, - мій подарунок: геть він у ліс утік...
Довелося панові побрати розумну дівчинку у дочці. Поїхав пан незабаром за кордон, а дівчинці сказав:
- Дивися ж без мене не суди людей моїх, а то погано тобі прийде. Залишилася дівчинка одна у садибі. Та трапилося у той час така справу. Пішли два мужики на ярмарок. Один купив віз, а інший кобилу. Запрягли кобилу у віз і додому поїхали. По дорозі зупинилися відпочити. Лягли й заснули. А прокинулися, глядь - бігає у воза молодий жеребеночек. Дядька заспорили.. Той, чий віз був, говорить:
- Лоша мій - це мій віз ожеребився! А той, чия кобила, на своєму наполягає:
- Ні, лоша мій - це моя кобила ожеребилася! Сперечалися, сперечалися й вирішили їхати до пана на суд. Приїхали, а пана немає будинку.
- Розсуди хоч ти нас, - просять дядька приймальню панскую дочку. Довідалася дівчинка, яка у них справа, і говорить:
- Нехай той з вас, чия кобила, випряже її з воза й поведе на вуздечку, а той, чий віз, пускай тягне її на собі у іншу сторону. За ким лоша побіжить, той і буде його хазяїном.
Так дядька й зробили. Лоша побігло за кобилою, на тому суперечка у них і минувся.
Повернувся пан через границю й довідався, що розумна дівчинка без нього судила. Розсердився він, підняв лемент:
- Що ж ти мене не послухалася? Тепер ти мені не дочка. Побери собі з маєтку що побажаєш і ступай додому, щоб я тебе більше не бачив!
- Добре, - говорить дівчинка. - Але мені хочеться на прощання тебе вином почастувати.
- Почастуй, - буркнув пан. - Тільки скоріше. Напоїла його дівчинка вином, пан і заснув без пам'яті. Тоді веліла вона слугам запрягти коней, поклала пана у карету й повезла додому. Удома з батьком винесла його з карети й перенесла у сіни на купу гороховин.
- Ось тобі, - говорить, - постіль замість перини. Отлеживайся собі. Прокинувся ранком пан, по сторонах озирається: де ж це він? Побачив свою прийомну дочку й запитує:
- Чому я отут, у брудній мужицькій хаті лежу?
- Ти сам так захотів, - сміється дівчинка. - Ти мені сказав: "Бери собі з маєтку що побажаєш і ступай додому". Я й побрала тебе. Вставай, бери сокиру й мотику так іди замість батька панщину відбувати. Ти мужик міцний, буде працівник з тебе непоганий.
Почув це пан, схопився на ноги й так махнув назад у свій маєток, що тільки його й бачили. Навіть від коней з каретою відмовився.