Один багатій часто хвастався:
- Я не дріб'язкова людина й терпіти не можу людей, які вважають мідяки. Що для мене сто й сто п'ятдесят туманів! Я їх навіть не підніму, якщо знайду на дорозі. Ось двісті туманів — інша справа... Немає! Немає! Менше хоч на один аббаси й бачити не бажаю. Багатієві не личить бути дріб'язковим!
Своїми хвастощами багатій набрид селянам, і розв'язали вони його провчити.
На дорозі, по якої звичайно ходив багатій, вони поклали зелок, де було двісті туманів без аббаси, і сховалися у вустах. Незабаром з'явився багатій, побачив вузлик, підняв його й таль уважати гроші.
- Двісті туманів без аббаси! - схвабоовано викликнув, огач.- Хоча я обіцяв брати рівно двісті, але вузлик, напевно, коштує не менше аббаси.
Сунув багатій гроші за пазуху й праг було бігти, але селяни вискочили на дорогу, відібрали вузлик і поколобродили хватуна.