У Леву у господарстві був козел, а у Шакала не було козла. Він мав тільки
Одну козу. Шакал пішов до Леву й сказав:
- Великий пан, дай мені, будь ласка, на кілька Днів твого козла, щоб моя коза могла народити цапеняти. Коли вона народить, я поверну тобі твого козла й щедро тебе віддячу.
Лев дав йому свого козла, і коза, яка належала Шакалові, у покладений час народила двох дитинчат - цапеняти й кізку. Шакал привів назад козла Леву, а разом з ним маленьку кізку.
- Повертаю тобі твого козла, - шанобливо сказав Шакал.- А ось і моя плата тобі.
Але Лев грізно запитав Шакала:
- А хіба народилася тільки одна кізка? Шакал відповів:
- Ні, і цапеня. - Куди ж ти його запроторював?
- Я його залишив собі, щоб потім у моєї кози були цапенята. Цар лісів, почувши таке у відповідь, дуже розсердився:
- Ну-но, відправляйся додому, веди сюди негайно своє цапеня!
- Як же так? Ти що, прагнеш ограбувати мене?
- Ні, це ти мене прагнеш ограбувати. Якби не мій козел, твоя коза не народила б жодного дитинчати. Обоє дитинчати мої, тому що це мій козел їх породив!
Шакал смутно сказав:
- Ти несправедливий, могутній цар. Але нам удвох не розв'язати, хто з нас прав, хто винуватий. Давай скличемо звірів усіх лісів і полів і влаштуємо суд. Пускай вони розв'яжуть, хто ж правий, хто кого прагне ограбувати - ти мене або я тебе.
Розгніваний цар лісів викликнув:
- Нехай лісові звірі зберуться сюди раннім ранком! Але дивися, Шакал, якщо вони визнають, що я правий, я оброблю й з тобою й з усім твоїм потомством.
Шакал відправився розшукувати Черепаху. Побачивши її між каменями, Шакал смутно сказав:
- Друг мій, завтра буде великий суд. Я буду судитися з паном нашого лісу, з левом. Допоможи мені. Ти така розумна! Прийди, захисти мене!
Черепаха запитала:
- Через що ви з ним збираєтеся судитися? Та Шакал відповів:
- Попросив я у Леву козла, щоб моя коза змогла народити цапеняти. Тепер, коли у неї народилися два дитинчата, Лев говорить, що обоє вони належать йому, тому що, якщо б не його козел, вони не з'явилися б на світло.
- Добре, - сказала Черепаха, - я прийду на суд, допоможу тобі. Тільки дивися, щоб не починали без мене. Чекайте, поки я не прийду.
Наступного дня, із самого раннього ранку, звірі всіх лісів і полів прийшли на суд. Коли вони зібралися, цар лісів грізно запитав:
- Усе з'явилися?
- Так. Усе з'явилися.
- Тоді почнемо суд. Побачимо, хто правий. Слухайте, що трапилося... Але отут Шакал несміливо вимовив:
- Почекайте, пан, починати суд: ще не усе у зборі. - Кого ж не вистачає?
- Черепахи...
Та звірі стали чекати. Чекали, чекали, чекали... Ось уже й сонце піднялося зовсім високо, а Черепахи досі немає. Деякі, нетерплячі, стали нарікати:
- Давайте починати суд! Чому стільки звірів одну черепаху чекають?!
Можна подумати, що вона розумніше нас усіх.
А Черепаха отут як отут! Повільно вийшла вона з лісу й так само не поспішаючи наблизилася до тим, що зібралися.
Розсерджена Гієна сказала:
- Дивитеся-но, через таку незначну тварину ми сидимо без справи! Цілий ранок ми чекаємо тебе, як якусь важливу пані. Що ти таке робила, чим була так зайнята, що не з'явилася вчасно, як усі, із самого раннього ранку?
Черепаха відповіла:
- Заспокойся, перестань мене сварити. У мене будинку було дуже багато справ, тому що мій батько повинен був народити.
Усі звірі дуже здивувалися й сталі запитувати один одного:
- Бачив хто-небудь із вас самця, який народив?
Але ніхто не зміг відповісти ствердно. Тоді звірі звернулися до Черепахи:
- Ніхто з нас ніколи не бачив самця, який би народив. Тільки самки можуть робити дитинчат на світло. Невже ж твій батько єдиний на нашій землі, хто народить?
Та тоді Черепаха сказала з торжеством:
- Ах, ось як! Виходить, тільки мій батько може народити? А може бути, і козел може народити двох цапенят? Хіба не розв'язали ви усе це довести, зібравшись на цей суд?
Та отут усі звірі піднялися й забурчали:
- Йдемте усе по будинках. Нема чого влаштовувати суд. Та так усі ясно. Лев не прав.
Ось у такий спосіб Лев був обвинувачений своїми підданими й Шакалові дісталися обоє дитинчати його кози.