Про кого звичайно розповідають усякі небилиці? Ми маємо на увазі - про яких тварин? Ну саме собою, про небувалих. Про чудо-тварин. Про таких, які або неймовірно великі, або бігають неймовірно швидко, або неймовірно розумні.
А ось зараз ми вам розповімо історію про бика, який був майже зовсім звичайним биком, за винятком одного разу, коли він показав себе на весіллі, так так, що всім надовго запам'ятався цей випадок. Цілком можливо, він був трішки крупніше й сабоніше звичайних биків, що водилися на південно-заході країни, але прославився він зовсім не цим.
Ім'я йому дали Білий Шкарпетка, тому що одна нога у нього внизу була біла, як у носку. Взагалі-Те у нього й у інших місцях були білі плями; властиво, усюди, де він не був чорним, він був білим. Його хазяїн мірошник Берні щодня сідав на нього верхи і їхав на свій млин. У носі у бика стирчало кільце, а на роги була накинута мотузка. Замість сідла Берні брав дві дошки й покривал їх старим килимком. Мотузка спускалася вниз і підхоплювала бика під черево, утворюючи при цьому стремена, щоб мірошник міг всунути у них ноги. Білий Шкарпетка начебто й не заперечував, що на ньому їздять верхи, точно на коні, але, чесно говорячи, він просто не знав інших биків, крім себе, і тому вважався, що бикам покладається ходити під сідлом.
Він не тільки інших биків не знав, але й недотепний, як вони, лякати людей, голосно мукати й ганятися за ними по пасовищу, піддавати копитом бадді з молоком і кидатися на червону ганчірку. Словом, відсталий він був бик, якщо
Передовим уважати такого, який уміє бешкетувати.
Та тільки у день цього самого весілля у Білому Носку прокинувся теперішній бик.
У мірошника Бернса була дочка по імені Сесили. Вона збиралася заміж за молодого фермера Клопшоу, і із цієї нагоди мірошник Берні розв'язав улаштувати теперішнє свято. На весілля дочки він скликав гості із усього графства. Усіх запросив, крім однієї людини, якої кликали Сат Добродейл. Ви, чого доброго, ще подумаєте, що ця людина й насправді затворів добрі справи, як говорило його ім'я: був добрий, доброзичливий, добросердий, добродушний, добропорядний... А ось і ні, зовсім навпаки! Сат умів робити багато шуму з нічого. Він був природжений інтриган, безсовісний, безпардонний, невтримний, нелюдський, безнадійний баламут і скандаліст. Коли він довідався, що його не запросили на весілля Сесили, він відразу розв'язав отквитать Бернсу й усім його гостям. Тільки ось як?
Він осідлав мула, зачесався вперше за багато років і припустив з гори до будинку мірошника.
Сат сховався за сараєм і підглядав звідти, як усе п'ють-веселяться за весільним столом. Він голову зламав, усе не міг придумати, як же насолити ім. А що, якщо обстригти хвости коневі нареченого й кобилі нареченої? Але це здалося недостатньо образливим у порівнянні з тою образою, яку нанесли йому, Сату Добродейлу.
Він усе ще обмірковував план мести, коли із заднього двору у сад забрів Білий Шкарпетка. Він був усе ще осідланий, тому що у святковій суєті - чи жарт, дочкина весілля! - мірошник Берні забув його розсідлати. Білий Шкарпетка принюхався до великого кошика, у якому завалялися залишки зерна, і сунув у неї ніс.
Ось отут Сата Добродейла й осінило! Сат зробив крок уперед і непомітно накинув кошик Білому Носку на роги.
Спробуйте-но ходити з кошиком на голові! Так це гірше, чим наосліп. Коли бик підняв голову й раптом нічого не побачив, він забив хвостом, повів головою, взбрикнул задом, кинувся у одну сторону, у іншу, затоптався на місці, зафирчал, видувши усе, що залишилося зерно з кошика, і кинувся до будинку.
Він ревів голосніше грому небесного й тряс рогами, намагаючись зірвати з голови кошик. Із усього розмаху він налетів на задню стіну будинку й розніс її дощенту, ледве не придавивши бідну мишку, яка тільки встигнула вилізти з норки, щоб роздобути собі шматочок весільного пирога. Позадкувавши, Білий Шкарпетка ударив задніми ногами по товстому дереву. Воно так затремтіло, що втратило майже усе своє листя. Білий Шкарпетка кружлявся на місці, брикав, лягался й, нарешті, вломився у Мельникову пасіку. Повалив дюжину вуликів, і у мить єдиний стало темно від бджолиної хмари. Бджолам було так тісно у повітрі, що вони почали жалити один одного.
А знаєте, що таке вжалена бджола? Так це у сто раз гірше, чим бик, що сказився. Але навіть неужалені бджоли до того злі! Вони відразу оголосили Білому Носку війну не на життя, а на смерть і вихром налетіли на нього. Та дзижчали, і кружляли над ним! Вони так щільно обліпили бідна тварина від кінчика носа до кінчика хвоста, що не те що яблуку - пшеничному зернятку ніде було там упасти. А бджоли, яким не вистачило місця на тілі нещасного бика, затіяли бійку у повітрі за право приземлитися на нього, хоча й так вони засіяли його, напевно, у десять рядів.
Білий Шкарпетка і фиркав, і мукав, і метався туди-сюди, не бачачи ні зги. Та й що отут побачиш, коли бджоли дзижчали й дзенькали над самою його головою, захованої у кошик. "Фир, фир!"-фирчал бик, і робилося чорно від бджіл, що зметнулися з його носа нагору. Хвіст Білого Носка можна було прийняти за сучок висохлої сосни, покритої мохами. Від бджіл, що обліпили його, бик видався разу у три величезної. Такого розсердженого й разобиженного бика Сат Добродейл ще зроду не бачив.
Білий Шкарпетка нарешті добрався до чорного ходу у будинок і постукав по дверям хвостом, при цьому ненавмисно зірвав її з петель і вломився у будинок. По незручності він наскочив на стародавній голландський годинник, що стояв на підлозі, зачепив ненароком маятник, і годинник полетів на підлогу, а разом з ними коліщата й шестірні теж покотилися хто куди, і бджоли кинулися їх доганяти. Позадкувавши задом, бик зачепив ніжку ліжка й перекинув її. Взбрикнув, він відправив ніжку від ліжка прямо у вікно. Наступний його крок хвостом уперед був до буфету, прикрашеного по кутах різьбленими кішечками. Від зіткнення той гримнувся на підлогу, і бідному бикові нічого не залишалося, як розтоптати й перетворити у кашу усе, що стояло у ньому на полках.
Гостям на весіллі почувся було якийсь шум, але вони так захопилися смакуванням весільного частування, що чули хіба що своє чав-чав-чав.
Бідний бик носився як скажений, намагаючись відскіпатися від бджіл, і влетів на ходу у комору по сусідству з їдальні. Звичайно, усе там полетіло нагору тормашками - глиняні горщики із солоними огірочками, банки з варенням, маринади, мішки із зерном, пучки сушених трав, болезаспокійлива настойка опію, кошика з яйцями, гарбуз, томати, бідони з молоком, маслоробки.
Ближче всіх до стіни у комору сиділа мати нареченого, матінка Клопшоу. Але вона була глуха як пень. Їй начебто почувся якийсь шерех, але не встигнула вона зміркувати, що до чого, як Білий Шкарпетка уже вломився у їдальню прямо крізь стіну. Гості заволали, заверещали й кинулися від нього врозсип. Матінка Клопшоу оком не встигнула моргнути, як опинилася у своєму кріслі на столі - це бик піддяг її рогами й запулил на стіл.
У їдальні були вибудувані у ряд з півдюжини столів, і вийшов один довгий стіл, щоб умістилися всі запрошені на весілля. Білий Шкарпетка розкидав усі столи, вони видерлися у нього один на інший, і на самому верху сиділа бідна матінка Клопшоу, відбиваючись від бджіл і розмахуючи руками, як млин крабоми у вітряну погоду. У одній руці - капелюшок з набивного ситцю, у іншій - куряча ніжка.
Биті тарілки, смажена картопля, тушкована капуста, свинячі відбивні, біфштекси, суп, боби, печені яблука, пудинги, пиріжки, навіть шматки весільного пирога - усе змішалося, збилося, поплуталося, немов хто пропустив усе це через м'ясорубку, а потім ще приперчив бджолами. Білий Шкарпетка кидався й брикав, усе летіло з-під його копит - столи, стільці, посуд, їжа - і через вхідні двері, відрахувавши сім сходів, прямо на вулицю. А слідом за столами й іншим сам він, тушу у півтораста фунтів, перекувирнувшись через голову, бухнувся на цей вінегрет зі стільців з оселедцем.
Бідний мірошник Берні вився навколо, бив бика по спині й волав:
-Тпру, худобини! Тпру, мій хлопчик!
Він схопився за ручку кошика й праг зірвати її у бика з голови, але не встигнув. Білий Шкарпетка підскочив, так так піддав задніми ногами, що мірошник Берні полетів нагору тормашками й приземлився прямісінько на спину бикові. Зате кошик був у нього у руках!
Як тільки Білий Шкарпетка побачив біле світло, він стряхнув з морди бджіл і понісся по провулкові з такою швидкістю, що у мірошника Бернса, який сидів на ньому верхи, волосся із чола сповзли назад на цілих два дюйми. Він упився ногами у мотузкові стремена, а вільною рукою схопився за сідло, надавши бикові бігти куди ока дивляться. Але Білий Шкарпетка не знав точно,
Куди краще бігти, він мукав, тупцював на місці, кидався туди-сюди, кликав коней, прив'язаних до дротової огорожі. Коня у відповідь скинули голову й заіржали, а потім вирвалися на волю й теж побігли. Бджоли - за ними, щоправда, більша їхня частина залишилася вірна Білому Носку, а заодно й мірошникові Бернсу. Мірошник відбивався від них кошиком і так швидко вертів нею у повітрі, що видалося, у руці у нього не одна, а щонайменше дюжина точно таких кошиків.
Представляєте, який пил підняли Білий Шкарпетка і коня! Теперішню курну буру! Так що усе, що міг бачити ухмиляющийся й задоволений Сат Добродейл, що стояв, що осторонь і почухував у потилиці, був пил, пил і пил так іскри, що вилітали з-під копит коней. Усі, хто був на дві й на чотирьох ногах, включаючи курчат і поросят, кинулися бігти. Деякі втекли так далеко, що згубилися навіки.
А гості у будинку мірошника, рятуючись від бджіл, вистрибували з вікон, викативались із дверей, лізли через коминкові труби, кидалися у льох. Хто встигнув раніше втекти, каталися по полю, лізли на дерева, занурювали з головою у ріку. Наречений Клопшоу із криками "Чуму єгипетська!" забрався під стіг сіна.
Сат муркотав від задоволення, як кіт від вершків. Побачивши наречену Сесили, дочку мірошника, яка, відмахуючись від бджіл, скотилася у холодну річку з молочним горщиком на голові, він не поспішаючи наблизився до неї й заговорив вкрадливо:
- Ну, як, крихітка Сесили, проводите свій медяної місяць? Я бачу, меду вам вистачає навіть тут, у воді. Солодке життя, а?
-Жаткнишь ти, шкотина! - прошамкала вона з-під молочного горщика, занурюючи глибже, щоб потопити всіх бджіл, що обліпили її. - ПРО! Я вшя горю!..
-А ви посиптеся содою, полегшає. - Та він повернувся, щоб піти. - Не заважає й мені пополювати за медком.
Сесили підняла над головою молочний горщик:
- Можете позичити у мене фунт миш'яку, щоб посипати ваш медок!
- Так я отут при чому? - образився Сат. - Це усе ваш бик-баламут.
Але отут усмішка раптом зникла з його особи, тому що наприкінці провулка з'явився сам мірошник Берні, усе ще з кошиком у руках, щоб відмахуватися від бджіл, але бджоли, видне, уже видихнули, утомилися, притомилися. Слідом за мірошником Бернсом на деякій відстані від нього у клубах пили з'явився й Білий Шкарпетка. Він так розпухнув від бджолиних укусів, що здумай мірошник Берні його зараз продавати, він міг би запросити за нього не як за один бика, а як за ціла череда. Та й сам мірошник Берні теж розпухнув, немов те був не один Берні, а два. Але й два Бернса могли бігати Усе-таки досить швидко. Правда, Сат Добродейл міг бігати ще швидше! Що він і зробив. Улепетнул через дикі безлюдні рівнини й гори на північний захід, у Канаду. Добіг він туди чи ні, нікому не відомо, тільки більше його у цих місцях не зустрічали. Пройшов слух, начебто він покаявся у случившемся й готовий був битися головою про скелі, тільки побоявся нанести їм фатальною удар.
Що до Білого Носка, то він з тих пір так і не присмирнів, і ніхто вже не змів їздити на ньому верхи. Коли мірошник Берні набрався хоробрості, він Усе-таки підійшов до нього, зняв з нього сідло й пустив пастися на траву у компанії дюжини огрядних чорно-білих корів.
Наречений Клопшоу, говорять, залишався під стогом сіна ще цілу тиждень, а наречена Сесили, напевно, місяць, якщо не більше, ніяк не могла стягти у себе з голови молочний горщик. Втім, усе завершилося благополучно, навіть
Для матінки Клоп-Шоу. На той час, як вона зуміла спуститися на землю з вершини гори зі столів і стільців, бджоли встигнули так прочистити їй вуха, що вона стала чути навіть власні думки, якщо тільки вони не занадто дзенькали у вухах.
Ну а поросята, коли злякалися скаженого бика й кинулися бігти, добігли до самої Мексики й залишилися жити на мексиканському узбережжі. Іспанське судно підхопило звідти на борт одного кабана й кілька свинок і доправило їх у теперішню Каліфорнію.