А ось вам історія про Ребекку Марнотрат. Її розповідають на Півдні й у наші дні.
Хто як казку, хто як справжню історію.
На Півдні люблять казки про старовину. Та розповідають із таким почуттям, немов події ці відбулися з кимсь із їхніх друзів або близьких, і не давним-давно, а всього тиждень або місяць назад. Такі вуж жителі півдня.
Усім відомо, яку хоробрість і самовідданість виявили
Жінки-південки під час війни за незалежність. Послухайте ж історію про одну з таких жінок з Південної Кароліни - про Ребекку Марнотрат, відому на всьому Півдні.
По берегу ріки Конгери, милях у п'ятдесяти від міста Колумбія,
Розкинулася більша плантація, що належала сім'ї Марнотрат. Коли спалахнула війна за незалежність, містер Марнотрат і всі члени його сім'ї встали, звичайно, на сторону американців. Містер Марнотрат перебував на полях бою, і місіс Ребекка Марнотрат одна справлялася з усіма домашніми справами й посабоно допомагала повсталим.
Американці тимчасово перейшли у оборону, і полковник британських військ Тарлтон захопив будинок місіс Марнотрат. У ньому розмістилися офіцери. А оскільки будинок був міцний, надійний, британці перетворили його у військову міцність. Навколо були зведені зміцнення, і її назвали Форт-Марнотрат.
Однак генерал Френсис Меріон, шедший на чолі разутой-роздягненої армії американських патріотів, яка була точно гостра скалка у боці у британців, розв'язав вибити прихабоників короля з будинку місіс Марнотрат. Він атакував їх і раз, і іншої, поки не відбив один з форпостів. Тоді місіс Марнотрат, що продовжувала жити у великому будинку, наказали покинути його. Британці боялися залишити у форту дружину їх ворога.
Одержавши наказ переїхати у один з котеджів за межами міцності, місіс Марнотрат швидко зібрала всі потрібні речі. Серед них випадково виявився сагайдак із трьома стрілами, який їй подарував колись один її друг, що приїхав зі східних штатів. Стріли були отруєні, такими стрілами індіанці користувалися під час війни. До того ж вони були просочені особливим складом, від якого запалювалося дерево.
Увесь час, що кавалерійський генерал Гарри Чи й генерал Меріон, прозваний Болотним Лисом, робили атаки на великий будинок, місіс Марнотрат залишалася у маленькому котеджі неподалік.
Облога затяглася. Для нетерплячого Болотного Лиса й Крилатого Коня, як прозвали неспокійного кавалерійського генерала, навіть занадто затяглася. Та вони розв'язали покласти цьому кінець.
Два командири зібралися на раду, щоб обговорити, що робити далі з обложеною міцністю. Генерал Меріон, невеликого росту, смаглявий, безстрашний, як лев, сказав:
- Генерал, є тільки один засіб, щоб скоріше покінчити з облогою форту.
Чи Генерал, видний, енергійний чоловік, запитав:
- Яке ж, генерал?
- Найпростішому. Викурити з нього ворога. Підпалити будинок, і ворог побіжить!
- Що ж, ідея гарна, генерал. Але ви забуваєте, що це будинок наших друзів і що місіс Марнотрат люб'язно запропонувала нам свою допомоги. Не можна ж відплатити їй за це чорною невдячністю й спалить її будинок.
- Ви праві. Але війна є війна, а це єдиний шлях вибити обложених, інакше будинок однаково буде загублений.
- Правда ваша, генерал Меріон, для сім'ї Марнотрат він у кожному разі буде загублений.
- Самі погодитеся, - продовжував генерал Меріон, - іншого виходу у нас немає. Правда, добре б попросити на цей дозвіл у самої місіс Марнотрат. Певен, вона заперечувати не стане. Чому б, чи генерал, вам не поговорити з нею про цей? Ви ж умієте обходитися з дамами.
- Мені буде нелегко, але я спробую. Та він відразу відправився до місіс Марнотрат.
- Мадам, - сказав він, - ми змушені були прийти до розв'язку, який, боюся, вам буде важко схвалити. Генерал Меріон і я певен, що британців треба вибити з вашого будинку раніше, чим їм прийде підкріплення.
- Зрозуміло, - погодилася місіс Марнотрат. - А як ви збираєтеся це зробити?
- Є тільки один вірний спосіб, місіс Марнотрат: зрадити ваш будинок вогню. Генерал Меріон довго міркував, перш ніж прийти до такого розв'язку. Нам відомо, що підкріплення вже на підході, і будинок ваш так і так буде загублений. Запевняю вас, мені нелегко говорити вам про цей, але іншого виходу ми не бачимо.
Місіс Марнотрат помовчала. Потім чи генерал почув від неї відповідь, що глибоко вразила його:
- Сер, - сказала місіс Марнотрат, - я повністю згодна з вами й генералом Меріоном. Мій будинок ніщо у порівнянні з волею батьківщини. Розв'язок правабоний, і вас не повинні тривожити ніякі каяття совісті. Більше того, я сама вам допоможу.
- Ви - нам?
- Звичайно! У мене є дещо, що полегшить ваше завдання.
- ПРО, це так шляхетно й самовіддано з вашої сторони, місіс Марнотрат, що робить вам честь. Ви теперішня патріотка!
- Будь-яка американська жінка на моєму місці зробила б так само. Зараз я вам розповім, чому я можу допомогти. Один мій друг, що жив у східних штатах, привіз мені у подарунок кілька стріл. Три ще залишилися у мене. Це отруєні стріли, якими стріляють під час війни. Але є у них ще одна властивість. Коли вони попадають у сухе дерево, дерево запалюється й починається пожежа. По доконаній випадковості, залишаючи будинок, я прихопила їх із собою. Навіть не знаю чому, це немов перст долі. Я дам їх вам, щоб підпалити мій будинок.
Та без зайвих слів відважна жінка вийшла з кімнати. Незабаром вона повернулася із сагайдаком, у якому залишалося три стріли.
Тоді вони запросили генерала Меріона, і два досвідчені бійці перевірили стріли.
- Будьте обережні, добродії, - попередила їх місіс Марнотрат. - Їхні наконечники отруєні.
- Так, але у нас немає лука, щоб випустити їх, - помітив чи генерал.
- Можна вистрілити ними з рушниці. Давайте відразу й спробуємо, - запропонувала місіс Марнотрат.
Зарядили рушниця однієї стрілою й вистрілили нею у дах головного будинку. Затаївши подих, усі троє стежили за нею. Стріла, описавши у повітрі дугу, упала на дах будинку, однак... нічого за цим не надійшло.
- Спробуйте другу, - сказала місіс Марнотрат. Вистрілили другий, але... з тим же результатом. Тоді місіс Марнотрат сказала:
- Добродії, можливо, дерево відволожився, адже ще ранній ранок. Почекаємо, поки сонце висушить дранку на даху. Певен, тоді нас чекає успіх.
Вони чекали до полудня й тоді вистрілили третьою стрілою.
Не встигнула стріла торкнутися покрівлі, як догори потягнувся легкий димок. Та незабаром уже палахкотав увесь дах. Полум'я розтікалося швидко, і англійці зрозуміли, що вогонь виганяє їх з будинку.
Вони вивісили білий прапор і... На якусь мить війна й ворожнеча минулого забуті, і американці разом із британськими солдатами кинулися гасити пожежу. Вони працювали так дружно, що не дали вогню охопити весь будинок. Згоріла тільки дах.
Так смілива й шляхетна патріотка місіс Марнотрат одержала назад свій будинок, за винятком даху, цілим і непошкодженим.