Задовго до того, як негр Джон Генрі здолав у змаганні паровий бур, по світлі гуляла слава ще про один негра Джона.
Він був рабом на плантаціях Півдня. Інші негри, теж раби, прозвали його Великий Джон Визволитель.
Розпачливий він був малий. Але не це головне. Куди б Великий Джон не прийшов, що б не зробив, з ним нерозлучний був сміх. Ох і любив він жартувати, і складати пісеньки, і розповідати всякі небилиці. Веселощі ніколи не залишали його, тому як чуяв він - воля грядет.
Постійте, ви ще подумаєте, що Великий Джон був силачем і гігантом начебто Джона Генрі, зі сталевими мускулами й могутньою спиною? Нічого подібного! Якби ви його побачили, то, напевно, навіть сказали б, що він коротун. Ні, не за зріст, а за спритні свої витівки одержав він прізвисько Великий Джон Визволитель.
Та Усе-таки назвати Джона замухришкой теж не можна було. А чому, ви самі побачите. Приміром, ось вам випадок, коли у його хазяїна стала пропадати з поля кукурудза. До кого за допомогою першою справою звернувся білий хазяїн? До Великого Джона!
Він велів Великому Джону піймати злодія, і, коли спустилася ніч, Великий Джон вийшов на полювання. Він сховався на кукурудзяному полі й став чекати.
Чекав він довго, але тільки близько напівночі йому начебто здалося щось. Немов легкий хрускіт, як хрумтить кукурудзяний качан, коли його обламують зі стебла.
Великий Джон навшпиньках прокрався крізь густі ряди кукурудзи до того місця, звідки доносився хрускіт. Та там він побачив... ні, зовсім не злодія, а величезного ведмедя, що бреде вперевалочку на задніх лабетах, тримаючи у оберемку десятка три кукурудзяні качанів.
Ведмідь не любив, коли йому заважали збирати кукурудзу, тому він кинувся на Великого Джона, і вони влаштували жарку бійку.
Спочатку їх шанси начебто були рівні. Те ведмідь брав гору над Джоном, те Джон над ним. Джон був верткий, рухливий, але поступово Усе-таки почав утомлюватися. Йому набридло боротися, і він видрав ведмедеві на спину й схопив клишавого за вуха.
Хитрун Джон розв'язав дати собі перепочинок, щоб потім продовжувати боротьбу з новими силами. Але ведмідь ре-. шив інакше. Він став носитися по кукурудзяному полю гірше
Ураганного вихру. Довелося Великому Джону вцепиться йому у зашийок, аби тільки не впасти й не згорнути собі шию. Він швидко видихнув при такій скачці, і розтягся у ведмедя на спині, так, щоб ведмідь не міг його не вкусити, не вдарити, не пригорнути до грудей.
Ведмідь ганяв усю ніч, і бідний Джон готовий був уже здатися, коли на поле вийшов його білий хазяїн, щоб довідатися причину метушні, що розігрався. Хазяїн запропонував Великому Джону, що він потримає ведмедя, поки Джон збігає й покличе кого-небудь на допомогу.
Великому Джону таке речення дуже сподобалося. Він помінявся місцями з хазяїном, а потім, відбігши убік, сів на м'яку травичку й притулився спиною до дерева.
- Агов, чого ти розсівся? - крикнув йому хазяїн. - Біжи!
Але бідний Джон ще не віддихався після нічної тряски. Він подивився на хазяїна, і раптом на нього напав сміх.
- Я спущу... на тебе... ведмедя, якщо ти... не побіжиш... кликати на допомогу! - кричав хазяїн у перервах між ведмежими стрибками.
- Праг би я подивитися, як у вас це вийде! - крикнув Великий Джон, тримаючись за боки...
Але, по правді говорячи, ця скачка верхи на ведмеді була дитячою забавою! А траплялися у Великого Джона сутички й із самим дияволом. Якось розв'язав він обійти усе біле світло у пошуках нових пісень про вола. Та забрів ненароком у пекло. Там він непогано влаштувався. Одружився на диявольській дочці, і його вибрали президентом пекла.
Старому дияволові це чомусь не сподобалося. А вуж коли Великий Джон злегка пригасив його пекельне полум'я, щоб зручніше було жарити на ньому поросяти, він і зовсім із себе вийшов. Ні, яке - улазити без запрошення у диявольські справи! Та диявол розв'язав порахуватися з Більшим Джоном. Але його дочка не дрімала, вона розкрила Великому Джону плани свого батька. Та ось вони побрали з дьяволовой стайні двох скакунів і умчалися від погоні швидше вітру.
Що й говорити, хитра лисиця був цей Великий Джон.
- У воді не втопить, у вогні не згорить, - говорили про нього люди.
А коли справ особливих не було, він жарту заради відколював різні номери. Одного разу він розв'язав прикинутися віщуном. Увечері сховався у великому будинку й підслухав, про що йшло мовлення у білого хазяїна.
- Завтра настав час починати збирання кукурудзи, - сказав хазяїн.
Із цією звісткою Великий Джон відправився по сусідах і всім хвастав, що вміє пророкувати майбутнє. Приміром, може навіть сказати, що їм завтра має бути робити. А не вірять, самі переконаються. Та повідомив усім:
- Ось побачите, завтра нас змусять збирати кукурудзу. Ніхто йому не праг вірити. А ранком і насправді від
Білого хазяїна прийшов наказ збирати кукурудзу.
Що ж отут дивуватися, що після цього дехто повірив, начебто Великий Джон і насправді провидець. Але інші знизували плечима й говорили:
- Не так уже важко було догадатися, що нас змусять знімати кукурудзу: почалася адже пора збирання.
Та тоді Джон зрозумів, що йому треба чимсь підкріпити свою репутацію провидця. День за вдень він ховався у великому будинку й чекав корисних відомостей.
На інший раз білий хазяїн расхвастался чистіше самого Джона, коли той бував у ударі. Йому, чи бачите, мало було просто розбагатіти, а захотілося ще й похвалитися цим, щоб усе довідалися, який він багатій. Та він надумав ні більше, ні менше, як відпустити на волю найкращого, найдорожчого свого негра. Нехай усе бачать, що грошей у нього кури не клюють.
Джон так і підскочив від радості при отакій звістці й відразу кинувся геть із великого будинку.
Зробив він, треба сказати, дуже необережно. А що, якби його побачили?
Повернувшись до себе, він відразу зібрав усіх друзів і сусідів і оголосив їм:
- Слухайте всі! У мене є для вас удивительнейшее повідомлення: я пророкую, що на найближче різдво білий хазяїн відпустить на волю Блу Джона.
Усі так і покотилися зі сміху. Ні, ви послухайте, що несе цей провидець! Що-небудь безглуздіше ви чули? Так наш хазяїн скоріше дасть відітнути собі праву руку, чим відпустить на волю раба!
- Ось перегодите до різдва, тоді побачите, - стояв на своєму Великий Джон.
Та усе трапилося точно, як він передбачив. Білий хазяїн розв'язав здивувати своїх гостей, тих, що зібралися у нього на різдво, і оголосив їм, що відпускає на волю найдорожчого зі своїх негрів - Блу Джона.
Самі розумієте, після цього Великий Джон зовсім запишався. Йому дуже подобалося бути, віщуном. Він так дібрав смаку, що одного разу наважився виступити у цій ролі перед самим хазяїном. А трапилося всі ось як.
Великий Джон проходив за хазяйським будинком, коли раптом з вікна виплеснули цебро води й на землі залишилося лежати щось блискуче. Великий Джон глянув, а це виявився брабоянтовий перстень білої місіс, дружини хазяїна. Але тільки він простягнув руку, щоб схопити кільце, як його - хоп! - проковтнув індик.
Однак Великий Джон розв'язав тримати долю за хвіст. Коли кільця кинулися, він відразу поспішив до хазяїна й заявив, що може сказати, де шукати перстень пані.
- Якщо ти його знайдеш, - пообіцяв хазяїн, - я тобі подарую саму жирну свиню!
Але коштувало Великому Джону заїкнутися, що перстень-де треба шукати у животі у індика, як хазяїн розв'язав: щось отут нечисто. Та відмовився різати індика. Йому просто шкода стало.
- Ні, не можу, - заявив він. - А раптом кільце не там? Я тоді з розуму зійду!
- Відома справа, зійдете, - погодився Великий Джон, Та Усе-таки індика зарізали, і на очах у всіх тих, що зібралися витяглися з нього брабоянтовий перстень.
Тепер самому хазяїнові захотілося похвастати перед усіма, що серед його рабів є провидець. Він навіть побився про заставу з одним багатим плантатором, що Великий Джон уміє робити пророкування. Вони довго сперечалися й усе вище піднімали ставки, поки хазяїн, нарешті, не запропонував:
- Ставлю мою плантацію проти вашої, що Великий Джон провидець. Ударили по руках.
А перевірити розв'язали так. Перекинули величезний чавунний казан і щось сховали під нього. Великий Джон повинен був угадати, що саме. Коли Великий Джон прийшов, хазяїн сказав йому:
- Ну як, угадаєш? Ох, якщо не вгадаєш, я з розуму зійду!
- Відома справа, зійдете, - погодився Великий Джон.
Але на душі у нього кішки скребли, він зовсім у собі не був впевнений. Він обійшов перекинутий казан навколо раз, і два, і три. Почухав у себе у потилиці, насупив брови, навіть змок від хвилювання. Ні, нічого не міг він придумати!
- Ну, попалася, хитра лисиця, - промурмотав він, маючи, звичайно, у виді себе.
Усі так і ойкнули. Під казаном-те сиділа справжня лисиця!
Стало бути, старий хазяїн виграв парі й зробився вдвічі багатше. У нього тепер було дві плантації й удвічі більше рабів. Ось як! Та він сказав Великому Джону, що така подія треба відзначити. Він побере стару місіс, свою дружину, у подорож, щоб показати їй Філадельфію й Нью-Йорк. Вони там пробудуть тиждень, іншу, а може статися, і місяць.
А у нагороду він залишає Великого Джона замість себе керуючим на плантації, поки вони із дружиною не повернуться.
Великий Джон проводив білого хазяїна з пані на станцію й побажав їм щасливого шляху. Він, звичайно, і знати не знав, що хазяїн збирався на наступній станції зійти й повернутися потихеньку назад, щоб подивитися, як там Великий Джон буде управлятися зі справами. Великий Джон поспішив прямо додому й скликав усіх негрів.
- Улаштуємо сьогодні свято! - запропонував він.
Він навіть розіслав запрошення на сусідні плантації. Тільки для рабів, зрозуміло.
А сам нарядився у парадний костюм білого хазяїна й приготувався до приймання гостей.
Усе прийшли, ніхто не відмовився. Запросили скрипалів і гітаристів, щоб гості танцювали під музику. Вибирав танці Великий Джон, він був хазяїном балу.
У самий розпал вечора Великий Джон раптом побачив у дверях білих чоловіка й жінку. Вони були у порваному одязі й видалися втомленими й голодними. Великий Джон виявив великодушність і відправив їх на кухню підкріпитися залишками від святкового стола - словом, поводився ну точно як його білий хазяїн.
Через якийсь час білі гості знову з'явилися у залі. Вони встигнули почиститися й переодягтися, і Великий Джон відразу довідався їх - це виявилися його хазяїн і пані.
Хазяїн як напуститься на бідного Джона!
- Тебе вбити мало! - кричав він.
- Відома справа, мало, - погодився Великий Джон. - Тільки виконаєте, будь ласка, моє останнє прохання. Я б праг перед смертю попрощатися з моїм кращим другом.
Білий хазяїн не став противитися, але велів поспішити. Та поки Великий Джон розмовляв зі своїм другом, він уже встигнув приготувати мотузку, щоб повісити Великого Джона на суку сикомори.
- Дістань скоріше сірника, - сказав Великий Джон Своєму другові, - і лізь геть на ту сикомору. Я буду стояти під деревом і молитися. А як згадаю у своїх молитвах блискавку, ти - бжик! - запалюй відразу сірник.
Та Великий Джон пішов до сикоморі й опустився там на коліна, щоб прочитати свою останню молитву.
- Про господи милостивий, - сказав він, - якщо ти збираєшся до світанку врятувати мене й уразити на смерть нашого білого хазяїна, подай знак, господи, пішли на нас блискавку!
Та відразу приятель Великого Джона, що сидів у галузях сикомори, чиркнув сірником.
- Вистачить молитися, - злякався білий хазяїн.
Але Великий Джон його не послухався й продовжував свою молитву.
- Про господи милостивий, - сказав він, - якщо ти збираєшся до світанку врятувати мене й уразити на смерть дружину нашого білого хазяїна, подай знак, господи, пішли на нас блискавку!
Бжик! - чиркнула у галузях сикомори другий сірник. Цього разу білий хазяїн змовчав, злякавшись, видне, не на жарт, а Великий Джон продовжував молитися,
- Про господи слушний, якщо ти збираєшся до світанку звільнити всіх негрів і вразити на смерть усіх наших білих хазяїв, подай знак, господи, чиркни блискавкою!
Але приятель Великого Джона, що сидів на сикоморі, не встигнув втретє чиркнути сірником. Білий хазяїн випередив його й швидше блискавки відпустив на волю всіх своїх рабів, а сам скоріше відніс ноги, щоб його тут більше не бачили.
Ось як Великий Джон приніс неграм волю. Тому його й прозвали Великий Джон Визволитель.