Коли дозволяла погода, хлопчиськи, що працювали на великій бавовнопрядабоній фабриці у місті Потакет штату Род-Айленд, після роботи бігли скоріше купатися. Було це років півтораста назад, так що важко з точністю затверджувати, продовжують вони й тепер цим займатися або вже кинули. Треба б з'їздити у Потакет, перевірити. У всякому разі, у колишні роки хлопчиська саме так надходили. А як швидше всього опинитися у воді? Ну звичайно ж, стрибнувши з мосту у воду. Міст був досить високий, а ріка досить глибока, якщо не сказати більше. Кращого місця для стрибка у воду, так особливо після важкого робочого дня, не придумати.
Одного із цих хлопчиськ кликали Сем, а повністю Сем Петч. Більше нічим він не був знаменитий. Хіба ось ще чому: він не просто стрибав з мосту у воду, а якось по-особливому, це усе зауважували. Він улазив на верхню поперечину мосту й вуж звідти кидався вниз. Ногами вперед, витягнувшись у струнку, носки разом, руки по швах.
Пізніше він, щоправда, змінив свій стабо.
Коли Сем готувався до стрибка, довкола нього збиралися хлопчиськи й навіть дорослі. Коли ж він розв'язав стрибати з фабричного даху, а це було багато вище мосту, глядачів стало ще більше. Сама верхня крапка у ковзана даху була футах у п'ятдесяти від води й навіть ледве побільше, представляєте?
Але Сему нічого не коштувало стрибнути з такої висоти. Зате юрба на мосту гуділа й шуміла від хвилювання. Так що там на мосту - уздовж усього береги розташовувалися цікаві глядачі.
А потім Сем перейшов на іншу фабрику, вона була багато вище першою. Дах у неї була плоска, хоч бігай по ній у догонялки. На такому даху дуже зручно було розбігтися й летіти у воду ногами вперед, спину прямо, руки по швах.
Але ледь торкнувшись води, Сем підгинав під себе коліна й - раз! - перекувиркивался й ішов під воду, а потім злітав нагору тормашками.
Поступово до Сему прийшла слава. У її променях грілися навіть ті, хто був просто знаком з ним. Наприклад, газети помістили на своїх сторінках прізвище його шкільної вчительки, яка розповіла їм, як Сем починав.
Часто траплялося, що він перескакував через клас, повідомила вона. Тільки не у тому розумінні, що він перескакував з першого класу відразу у третій. Ні, часто він просто не заглядав у школу, так сказати, проскакував повз. Та завжди перескакував через важкі слова, коли читав домашнє завдання. А на уроці арифметики поспішав перескочити до відповіді.
Бачите, як рано стали проявлятися у Сема таланти до стрибків!
Так, так після тієї фабрики Сем перейшов на третю, яка була ще вище. Вона перебувала у Нью-Джерсі й стояла у самого Пассейского водоспаду. Стрибати у нього було одне задоволення!
У підніжжя водоспаду через глибоку розпадину інженери у цей час саме наводили міст. Спочатку на високому березі ріки вони зібрали каркас мосту, а потім обмотали його канатами, щоб перекинути на інший берег.
У день відкриття мосту готувалося велике свято.
Сем Петч пообіцяв, що теж візьме участь у святі й по такому врочистому випадкові стрибне через водоспад. Він так расхвастался, що насторожив поліцію. Вони дуже боялися, що він може розбитися або, чого
Доброго, убитися на смерть. Але головне, глядачів більше буде хвилювати його стрибок, чому відкриття мосту, а це вже ні на що не годиться.
Однак зупинити Сема було неможливе. Він сховався у густому гаї, що розкинувся на березі вище водоспаду. Коли міст почали перекидати через ріку, якась деталь відірвалася від нього й полетіла у воду. Але тільки один Сем це помітив, тому що він стояв вище всіх, над самим водоспадом.
Лихо було неминуче. Та Сем вискочив зі свого вкриття, закричав, замахав руками й кинувся з висоти сімдесяти футів у ріку. Під водою він перекувирнулся й вискочив на поверхню. Потім підплив до сталевої закарлюки або ще там чого, що впало у воду, і повернув необхідну деталь інженерам.
Юрба раділа. Навіть поліція була задоволена. Тепер можна було спокійно наводити міст.
Це був урочистий момент у долі Сема Петча. У цей день він прийняв розв'язок зробити стрибки метою своєму життя.
Прямо на очах у здивованої публіки - і на очах у поліції, яка дивилася й мовчала, - Сем вийшов на середину нового мосту й стрибнув.
Потім Сем стрибнув з верхівки найвищої щогли найбільшого корабля у Нью-Йоркському порту. Куди б Сем не прийшов, він усюди збирав юрбу. Та чим більше стрибав, тем сабоніше привязивался до цього заняття. Згодом він дещо додав до своїх виступів. Тепер, перед тем як розбігтися й стрибати у воду, він виголошував невелику промову.
- Усе вище й вище! - говорив він. - У житті немає нічого неможливого. Сем Петч не підведе!
Але й це було ще не усе. Він додав до своїх виступів ще ведмедя, Сем завів ведмедя й теж навчив його стрибкам. Ведмідь завжди стрибав уводити, увести до ладу нього, але тільки після того, як Сем вимовить своє мовлення.
Так вони й стрибали у різних точках Сполучених Штатів, де тільки зустрічалися глибокі ріки й водоспади, - спочатку ведмідь, потім Сем. Та, поступово удосконалюючись, Сем досягся вищої крапки на американській землі, про який він чув. Ви вже й самі, напевно, догадалися, мова йде про Ниагарском водоспаді.
Він урочисто оголосив, що збирається зі своїм ведмедем стрибати з вершини Ниагарского водоспаду. Із цієї нагоди нагорі вибрали широкий майданчик - для розбігу перед стрибком. Із цього майданчика на висоті ста сімдесяти футів у вир падала стрімка водяна стіна. Сем Петч уважно оглянув майданчик, потім зав'язав вузлом нашийна хустка й вимовила своє мовлення.
- Усе вище, вище й вище! - закричав він, намагаючись перекрити шум водоспаду. - У житті немає Нічого неможливого! Сем Петч не підведе!
Тисячі глядачів зібралися по берегах ріки нижче Ниагарского водоспаду. Вони не чули мовлення Сема Петча, але вони бачили його жести. Вони побачили, як він зняв із шиї хустка й обв'язала його навколо талії. Усе знали, що це сигнал - зараз він буде стрибати.
Але спочатку Сем пожав лапу ведмедеві, щось шепнув йому на вухо й злегка підштовхнув униз із майданчика. Ведмідь стрибнув відмінно. Та відразу зринув, цілий і непошкоджений.
Тоді Сем поцілував край американського прапора, ще раз вимовив:
- У житті немає нічого неможливого!
Швидко підійшов до краю майданчика й полетів униз.
У той мить, коли він розсік водяний струмінь, настала повна тиша. Випливе або не випливе? У порядку Сем або...
Та ось грім рукоплесканий перекрив гуркіт Ниагарского водоспаду - це Сем зринув з води.
Та нові" вибух оплесків, коли Сем недбало помахав веслярам на рятувальних човнах, що кружляли під водоспадом і готових поспішити, якщо що, Сему на допомогу.
Сем покачався на хвилях, як личить великому плавцю, - а хіба він не був великим плавцем? - і поплив до берега. Отже, Сем Петч знову не підвів!
Так, але зате після стрибка у Ниагарський водоспад Сему важко було придумати що-небудь посложней. Та Усе-таки одна ідея зайнялася у нього у голові.
Можна було побудувати спеціальний поміст вище будь-якого водоспаду, і тоді він, Сем, так сказати, переплюне будь-який водоспад.
Та ось такий поміст звели - над водоспадом Джениси у штаті Нью-Йорк. Вище помосту ніхто ще не будував, але Сем зі своїм ведмедем з легкістю туди піднявся.
Коли Сем виявився нагорі, глядачі, ті, що зібралися внизу, побачили, що на ньому новий модний костюм. Правда, навколо шиї у нього була зав'язана знайома хустка. А у
Ведмедя на голові - червоний бант.
Відразу було видне: стояв СТРИБОК.
Сем балансував на самому краї помосту. Видалося, він тисячу раз міг звалитися вниз, і глядачі щораз голосно ойкали - а-ах!
Нарешті Сем подав сигнал і злегка підштовхнув ведмедя. Стрибок! Та ось уже ведмідь здався на поверхні вируючої ріки. Він виплив на берег, струснувся й сіл відпочити. Ось це виучка!
Та тоді Сем зірвав із шиї хустка й обв'язала навколо талії. Юрба завмерла у напрузі. Сем Петч приготувався побити світовий рекорд по стрибках у воду.
Раз! - і він полетів униз стрілою. Чудовий стрибок! Усе зійшлися у цій думці, поки Сем ще не, встигнув виплисти.
Але Сем і не виплив.
Люди чекали, що ось-ось здадуться з води його ноги, але дарма. Поверхня ріки залишалася рівної й гладкої. Може бути, Сем придумав який-небудь новий трюк? Або проплив під водою й виліз де-небудь нижче за течією, де його ніхто не чекав? А може, сховався за корчем?
Припущень було тисячі. Але пройшло вже багато часу, а Сема так і не знайшли. Та усе розв'язали, що він втопив.
Цього разу Сем Петч перестрибнув свої можливості, говорили усе.
Але люди помилилися. Один старезний старець, який виїхав у Австралію незабаром після того, як Сем Петч зробив свій останній і найвищий стрибок, розповів потім, що ж трапилося насправді.
Коли Сем стрибнув, він не розрахував і занадто глибоко пішов під воду, так що йому легше було виплисти по іншу сторону Землі, чим вертатися на свій берег. Зринув він саме у берегів Австралії.
Там він навчив кенгуру стрибати. Говорять, вони не розучилися це робити й понині.