Ходить баран по горах. Жирний.
Добре.
Кучича - зла відьма у болоті лежить. На сонце черево гріє.
Думає:
- Якщо рік черево на сонце тримати - сабоно воно блищати буде?
Та бачить - угорі по горах, баран ходить. Курдюком трясе.
Говорить Кучича:
- Баран! Діти є у тебе?
- Є, - ласкаво відповідає баран. (Усі жирні ласкаво відповідають.)
- Прагнеш, - говорить Кучича, - навчу їхнє черево на сонце гріти?
Думає баран:
- Якщо я по горах лазити вмію, та ще мої баранята черево гріти навчаться (а це щось повинне бути розумне), і зовсім добре баранові на світі жити буде.
Говорить баран:
- Учи.
Добре.
Одне літо - зима випила, інше випила, тільки за третє прийнялася пожовкло воно з переляку...
Говорить Кучича:
- Бери своїх баранят. Навчилися.
Зрадів баран, з радості з курдюка сало навіть закапало.
Говорить:
- Спасибі.
Бачить: тягнуться у гору баранята. Утроє масніше батька. Втащились - і хлоп!
Лежать догори черевом. Вовна тільки шовковисту вітер на череві у колечка завиває.
Добре.
Лежать. Сонце черево їм гріє.
Думає баран:
- Ось зараз повинне бути воно й прийде.
Чекав, чекав. Нічого не дочекався.
Говорить:
- Гайда, баранята, по горах лазити.
- Ні, - відповідають баранята, - черево тоді сонце гріти не буде. Не підемо.
Лежать та ще кричать на батька:
- Тягни трави! Жерти прагну, бачиш черево морщиться з голоду.
А Кучича у болоті від радісної злості лабетами у купини б'є, стрибає:
- Ось, мол, - наробила.
А баран - усе тонше й тонше й курдюк пропав. Поганий став баран.
А баранята як і раніше черево гріють.
Добре.
Довідався дух Репетуй про Кучичу, плюнув і сказав:
- Ось, дурна, як тепер баран без курдюка буде.
Розсердився. Побрав Кучичу у сало перетворив і баранові у курдюк всунув.
- Бовтайся, - говорить.
А баранят з'їв.
- Однаково, говорить, не заблищите.
Я говорю:
Ось чому, коли барана на спину покладеш - репетує, а курдюк рідко гарній людині дістається - Кучича там стирчить. Зла.
Добре.