Батьки мої вмерли, і я жив зі старшої сестрою. Щоранку вона брала цебро, черпак і йшла до річки за водою.
Одного разу ось так пішла й не повернулася. Я чекав її три дні й три ночі, сабоно хвилювався. Ні сестри. Та ніхто ніде її не бачив.
Я виготовив инау й присвятив його вогню. Попросив сказати, де моя сестра. Вогонь не відповів. Напевно, не знав.
Я зробив нове инау - на честь бога житла. Запитав його: де моя сестра? Теж не відповів. Напевно, не знав.
Я пішов у ліс. Звернувся до червоної ялини. Не знає. Звернувся до сріблистої ялини. Та вона не знає.
Зовсім зневірився. Не знайти сестру. Пропала безвісти.
Забрів у зарості верби. Вистругав инау для неї. Верба сказала:
- Я люблю поговорити. Отож слухай. Твоя сестра на Місяці. Її побрав у дружин Місячна людина.
Що робити? Як тепер побачити сестру, як їй допомогти? Думав, думав і придумав.
Повернувся додому. Побрав одну стрілу із чорним оперенням, а іншу - з білим оперенням. Побрав ще лук і вийшов на галявину. Тут я обидві стріли наклав на тятиву, сабоно натягнув її й ухопився за кінці стріл.
Вони віднесли мене далеко за хмари, прямо на Місяць.
Пішов я по Місяцю. Дивлюся по сторонах. Нікого не бачу. Начебто нікого й немає. А може, і правда нікого немає? Обдурила верба!
Та раптом помітив житло. Наблизився. Тільки праг заглянути у нього, вийшла моя сестра. На руках у неї - маленька дівчинка. Від імені дівчинки виходили промені світла, вони торкнулися й моєї голови. А які прекрасні у неї були ока! Я ніколи раніше не бачив такої дівчинки.
- Ось ти й знайшов мене, - сказала сестра. - Я рада. Заходь у будинок.
Настрій у мене покращилося. Я ввійшов у будинок Місячної людини. Той сидів на залізному табуреті й приязно посміхався мені. Удоволений такий зустріччю, я сіл і оглянув житло. Поблизу кута, де були встановлені инау, височів до стелі такий величезний ящик, яких я ніколи не бачив. У жіночому куті стояв інший ящик, небагато поменше. Але й таких я теж не бачив.
Чого отут запитувати, як живете? Та так усі зрозуміло. Добре живуть, багато. У таких ящиках багато всяких звіриних шкір. У них ще - кинджали, луки, стріли, сагайдаки. Ой, не порахувати, однак!
А богоподібна Місячна людина усе дивився на мене й посміхався. Привітно дуже. Начебто раніше десь зустрічав мене. Я подумав: де ж він мене зустрічав? Не згадав. Ні, не зустрічалися. Напевно, він з Місяця мене бачив.
Потім сестра моя, господарка будинку, дала мені поїсти. Я добре поїв. Живіт прямо виріс.
А Місячна людина сказала:
- Мені сподобалася твоя сестра. Та я приніс у мій будинок і її, і цебро, і черпак. Я одружився на твоїй сестрі, і живемо ми дуже щасливо. А чого ти прагнеш?
- Не знаю, - сказав я. - Я праг сестру побачити. Шукав її.
Місячна людина, помовчавши, знову посміхнувся й сказав:
- Одружися на дівчинці. Якщо навіть вона стане з тобою нещаслива, однаково буде кому про тебе опікуватися.
- Вона ж ще маленька, - проговорив я. - Довго чекати.
- Виросте, - відповіла Місячна людина. - Через троє доби виросте.
Та правда, через троє доби вона виросла. Та така гарна. Напевно, тільки на Місяці бувають такі гарні дівчата!
Тоді я, женившись, поріднився з Місячною людиною.
У Місячної людини й моєї сестри були ще діти - хлопчик і дівчинка. А у мене із дружиною дітей не було. Ми жили й жили, поки не зостарилися. Дуже старими стали. Ось так.