У мене було два старші брати. Я з ними жив.
Ідучи на полювання, мої старші брати верталися з убитими оленями. Оленяче м'ясо ми й варили, і жарили. Та завжди ситими були.
Одного разу мої брати знову пішли на полювання. А мені одному нудно було й у житло, і біля нього. Я просто не знав, чому б зайнятися.
Та ось у мене з'явилася думка: “А що це за купа лежить у нас у куті житла? Що може бути у цій купі?”
Я розгріб суху траву, відкинув старі шкіри й побачив ящик. Він увесь був перев'язаний мотузками. Я розв'язав мотузки й відкрив ящик.
Хе-хе-Хе! Так тут стільки коштовних речей! Та золоті бруски, і срібні. Оглянув я їх і поклав убік. Мені дуже хотілося довідатися, а що лежить на самому дні ящика.
Я ще покопався у ньому й знайшов золотий довгий ніж і срібний довгий ніж. Два ножі - така прекрасна зброя. Я їх побрав, заткнув собі за пояс і теж пішов у ліс. Швидко йшов і весело.
Коли я вже був далеко від житла, у зеленій долині, то помітив маленьку з гострим дахом хатину. Увійшовши у хатину, я побачив моїх старших братів сплячими. Міцно вони спали, і від їхнього хропіння великий шум був.
Я праг розбудити їх, але згадав, що у хатині своєї розкидав коштовні речі, побрав собі два ножі, - згадавши це, я не став їх будити. Соромно мені зробилося. А вони, довідавшись про всі, лаяти мене будуть.
Сіл я у дворі. Так і сидів до самої темряви. Та отут почув, що по долині уздовж річки крадуться якісь істоти. Придивився. Е-е-Е, так це вовки. Вовк і вовчиця.
Я насторожився. Вовк, наблизившись, ліг, поклав голову на лабети. Дивився він на лівий кут хатини. вовчиця, наблизившись, теж лягла, поклала голову на лабети. Дивилася вона на правий кут хатини. Так лежали й немов чекали кого.
Я тремтів від страху. Але у хатину не входив. Боявся здатися перед братами із двома ножами за поясом.
Потім я почув новий шум. Він був сабоніше колишнього. Якась інша істота, ламаючи кущі, ішло до хатини. Коли воно наблизилося, я довідався його - ведмідь.
Я ще сабоніше затремтів від страху. А ведмідь ліг, поклавши голову на лабети. Він дивився прямо на вхід у житло.
Пройшло небагато часу, і у лісі виник такий голосний шум, якого я ніколи не чув. Видалося, дерева один за одним валилися. Шум наростав, і я почув важкі-важкі кроки. А через мить я побачив істоту. Що за істоту - зовсім не знаю. Верхня щелепа його стосувалася хмар, а нижня щелепа стосувалася землі. Ось яка істота насувалася.
Жах мене охопив.
Та отут ведмідь сказав:
- Хлопчик, це прийшов диявол. Він явно незвичайний. Та сон твоїх братів незвичайний. Це він, диявол, змусив їх так спати. Я ж - бог початку сопок, прийшов сюди захистити твоїх братів. Але боюся, що не зможу їх захистити. Та тому тобі краще швидше у своє житло вернутися.
Але я залишився. Я не міг утекти, залишивши моїх сплячих братів.
А диявол цей ледве відступив убік, а потім зайшов позад житла.
У цей момент я почув голос вовків:
- Хлопчик, ми теж прийшли захистити твоїх братів.
Вовк і вовчиця пішли назустріч дияволові. Вони билися з ним півночі. Після я почув звук, начебто камінь упав. Та ще один. Я подивився - вовки лежали мертвими.
Тоді цей величезний диявол зайшов збоку хатини. Та отут назустріч йому вийшов ведмідь. Вони билися всю іншу половину ночі. Перед світанком я почув звук, начебто звалився дуже великий камінь. Глянув - ведмідь мертвим лежить.
Тепер цей диявол, навіть не подивившись на мене, направився до входу у житло. Отут я вихопив через пояс обоє ножа. Та вдарив диявола по шиї золотим довгим ножем. Я перерізував йому шию, однак він не вмер. Він був усі так само грізний і сабоний. Його голова напала на мене. Я вдарив її срібним довгим ножем. Та тільки вона звалилася, на мене верхня частина тулуба його напала. Я знову скинув золотий довгий ніж. Уразив верхню частину тулуба, дивлюся - нижня на мене нападає. Я встромив у неї срібний довгий ніж. Потім я розрубив усього диявола на шматки й розкидав їх - і травам, і деревам, і птахам, і звірам.
Після я заглянув у житло. Брати мої ще спали, але не так міцно, як раніше, - ворушилися трошки. Я розв'язав, що вони скоро прокинуться, і заспішив додому.
Увійшовши у житло, я відразу ліг і прикинувся сплячим.
Та ось я почув - вертаються мої брати. Один сказав:
- Коли наші хоронителі, і вовки, і ведмідь, минулого вбиті, хто ж нас урятував? Завдяки кому ми залишилися живими?
Другий брат проговорив:
- Коли ми йшли по лісу, я помітив слід нашого молодшого брата.
Перший брат не повірив:
- Не-Ет. З таким могутнім чудовиськом?.. Такий маленький хлопчик - звідки йому було знати, як урятувати нас?
Вони ввійшли у житло й знову говорили про той же.
Тоді я піднявся й сказав братам, що коли вони пішли на полювання, я розкуйовдив купу у куті, відкрив ящик, розкидав усі коштовні речі й побрав два ножі - золотий і срібний. Потім прийшов до маленької хатини, де вони спали, бачив вовків і ведмедя й поборовся із чудовиськом.
Вислухавши мене, вони розв'язали:
- Раз так, то й володій цими двома ножами!