Відбулося це давним-давно, у той старий добрий час, коли звірі ще розмовляли. Жив-Був маленький хитрий мангуст, і була у нього більший гарний мисливський собака. Вірою й правдою служив собака своєму хазяїнові. Щодня, чи йшов дощ, чи палило сонце, працьовитий пес відправлявся на полювання й завжди вертався з видобутком. Та не з якою-небудь, а великим видобутком! Він приносив не менше десяти-дванадцяти штук самої різної звірин. Дуже пишався ним мангуст. У всій окрузі тільки у нього одного й був такий славний пес. Та хоча говорять: "Добра слава лежить, а дурна по доріжці біжить", - про собаку мангуста по всіх околишніх селах і селищам пішла добра слава. Довідалися про неї навіть у горах, лощинах і ущелинах там митецькі звірі-мисливці, що жили.
Довідався про неї й крокодил - не менш митецький мисливець, вірніше, розбійник і гроза тутешніх річкових просторів. А як довідався, розв'язав навідатися до мангусту, перевірити, чи так це? чи Вірно говорять звірі? Мангуст прийняв крокодила гостинно, запропонував циновку.
- Чув я, - сказав крокодил, як тільки ступив на поріг будинку, - про твій собаку. Плетуть такі небилиці, начебто вона щодня тобі приносить десять-дванадцять штук усякої звірин. чи Так це?
- Ти запитуєш: " чи Так це?" - сказав мангуст. - По всьому видне, не віриш ти тому, що всім добре відомо. А собаку мию всякий знає - про неї тільки й судачать у наших краях.
- Ні, я вірю, - сконфужено відповів крокодил, бачачи, як перекручено витлумачив його слова мангуст. - Я запитав: " чи Так це?" - лише тому, що не завжди вірю слухам.
- Цим слухам можна вірити. Чисту правду говорять звірі. Такий собака, - продовжував мангуст, - подарунок долі. Їй ціни немає! Вона годує й мене, і всіх жителів мого села.
- А скажи, будь ласка, яка вона із себе? Чим вона відрізняється від своїх побратимів?
- Хм! Чим відрізняється? Це породистий пес! Що може бути у нього загального із собачою зграєю?!
- Як би мені хотілося хоч одним оком глянути на неї. Покажи, зроби милість...
- Так її ж немає будинку. Вона ще з полювання не повернулася.
- Праг би я мати такий собаку. Може, продаси, а? - розв'язав спробувати щастя старий пройдисвіт, сподіваючись як-небудь обдурити мангуста. Забув лукавий ошуканець, що мангуст малий, але хитрий.
- Якщо сказати правду, я продавати її не збирався. Але раз тобі так загорілося... Та потім, якщо видобуток ти будеш ділити навпіл, а із собакою добре звертатися... Чому не продати?!
- А запросиш скільки?
- Так п'ять-те кіз побрати треба.
- Дороговато...
- Дороговато?.. Справу твоє, можеш не купувати собаку, нехай кози твої
На полювання ходять. Тільки угода вигідна! Через два-три дні ти зрозумієш, що я тобі її віддав даром. Адже щодня вона стільки видобутку приносить! У корінь дивитися треба. Але знаєш, не я до тебе у будинок, а ти, не я тобі нав'язую собаку, а ти просиш продати її. Не зійшлися у ціні - усього гарного. Ти залишайся при своєму, а я при своєму, та й край!
Крокодил посміхнувся: він порахував, що справа зроблена, адже мангуст погодився продати собаку. А ціна? П'ять кіз так п'ять кіз! Аби тільки цей плюгавец не передумав, і крокодил відправився за козами.
Ось отут посміхнувся мангуст. Ні, не посміхнувся, а засміявся. Ні, не засміявся, а зареготав і реготав довго, до упаду: спритно він обставив зеленого, той навіть не побачив собаки, який торгував. Через годину мангуст зовсім вуж було зібрався на полювання зі своїм собакою, глядь - іде леопард до його будинку.
По всьому видне, квапиться, боїться спізнитися. Та вид такої стурбований. Мангуст приховав собаку - навіщо виставляти напоказ своє добро? - сів важливо у порога й став чекати знатного гостя - Усе-таки гроза тутешніх лісів і полів. Чекаючи, він набив трубку, розкурив її й кілька раз із насолодою затягся.
Плямистий привітався з мангустом, і той запропонував йому циновку й трубку на знак поваги. Пускаючи дим з ніздрів, леопард став розповідати мангусту всі відомі йому плітки. Бовтав, бовтав, заговорюючи зуби хазяїнові будинку, потім не витримав і запитав навпростець:
- Чув я, у тебе мисливський собака що треба! Не чи продаси? Мангуст знизав плечима, затягся, захекався, сплюнув і сказав, уп'явшись на співрозмовника:
- Ну, вірно, є у мене собака, але який нестаток мені її продавати? Ти ж знаєш, другий такий немає у наших краях. Вона мене годує.
- Не брешуть звірі, - зітхнув леопард. - Подивитися б на неї.
- За посмотр грошей не беру, будь ласка. Тільки вона ще з полювання не повернулася, і коли повернеться - не знаю. Продати! Теж скажеш... Хто ж дасть ціну гарну? Ось ти, наприклад, хіба заплатиш як випливає?
- Чому немає? Такий собака коштує чимало, це я знаю. Говори: скільки прагнеш? - сказав леопард, упившись поглядом у мангуста. - Ну, твоя ціна? Дуже він сподівався, що зуміє обвести навколо пальця цю малявку: заплатити частина, одержати собаку й... поминай як кликали. Де мангусту змагатися з леопардом?
- Давай п'ять кіз.
- Ну, якщо ти так прагнеш, будь по-твоєму. Задоволений собою й тем, як
Спритно він зумів умовити мангуста, щоб той продав собаку, леопард зник у лісовій хащі, і не встигнув мангуст до трьох порахувати, як у ніг його лежали п'ять кіз, одна інший упитаннее. Мангуст відправив їх у загін, а сам, люб'язно подякувавши леопарда, сказав:
- Ну ось тепер усе у порядку: кози - мої, а собака - твоя!
- Собака-Те моя, а тільки де вона? - з неприхованим занепокоєнням запитав леопард.
- Як де? Я ж тобі сказав: на полюванні. Іди-но сюди. Геть бачиш, - і він махнув у ту сторону, куди уполз крокодил, - там поблискує ріка, ось звідти й повинна вона прийти. Але тобі краще сховатися тут у кущах і виждати, нехай ближче підійде, а тоді бери її. Тільки чи удержиш? Вона адже дуже сабона. Прийде й зуби й пазурі у хід пустити.
- Не турбуйся, за цим справа не стане. Ти тільки скажи точно, де мені
Сховатися. Ніхто ще не засумнівався у моїй силі, - чванливо сказав леопард. Мангуст не сумнівався: леопард не дасть маху, та й крокодил не спасує. Особливо страшна у крокодила впасти. А тому що леопард не знав, як виглядає собака, мангуст описав йому у всіх подробицях зовнішність крокодила, ще раз помітивши:
- Зла дуже, будь обережніше, забаришся - не минути лиха! Терпляче й уважно вислухав ради мангуста плямистий леопард і заліг у кущах, які вказав йому хитрун.
Тим часом мангуст, чекаючи крокодила, смакував, як схопляться два запеклі розбійники.
Крокодил був легкий на спомині, саме у той сама мить він поклав на поріг своїх кіз. Мангуст відвів їх у загін, повернувся до крокодила й сказав:
- Справа зроблена. Тепер кози - мої, а собака - твоя!
- Ну, раз собака моя, скажи, де вона, - запитав крокодил.
- Геть бачиш кущі? - Та мангуст указав крокодилові те місце, де укрився леопард, а тому що зелений не знав, як виглядає собака, мангуст точнісінько описав зовнішність леопарда й додав: - Дивися, будь обережний. Вона так просто у руки не дасться, у неї такі зуби й такі пазурі...
- А дурниця... Ніякі зуби й ніякі пазурі для мене не небезпечні. Мою адже шкіру не прокусиш!
- Ах так, звичайно. Та потім, це вуж твоя турбота, моя справа попередити.
Не барячись більш, крокодил поповз назустріч леопардові. А мангуст свиснув
Собаку, підхопив свої пожитки, десять кіз уперед пустив і відправився у
Шлях - шукати нове пристановище. Він ішов і весело співав:
Щасливо залишатися,
Боротися й боротися,
Зелений крокодил,
Плямистий леопард...
А зелений крокодил і плямистий леопард і справді боролися, і боролися не на живіт, а на смерть. Мовчачи, завзято вимотували вони один одного, і ні той, ні іншої поступитися не праг. Спустилася ніч, зайнявся ранок, настав новий день, а вони усе боролися, і видалося, цьому побоїщу кінця не буде. Лише до результату другого дня, коли денне світило згасло, побачив крокодила й леопарда людей.
- Чому ви досадили один одному й чому б'єтеся так страшно? - запитав він.
Почувши людський голос, крокодил і леопард припинили бій, і кожний став доводити свою правоту.
- Це мій собака, - сказав леопард, - я купив її у мангуста, віддавши п'ять кіз. Зелений обурився:
- Що ти сказав? Я - твій собака? Я не собака, а крокодил! Це ти мій собака, я купив тебе у мангуста. П'ять кіз йому дав.
- Нісенітниця яка! - Я - леопард, - сказав плямистий. Людина весело сміялася, слухаючи їх лайку, а потім помітив:
- Здорово провів вас маленький мангуст. Та кіз одержав, і собаку собі залишив. Ох, не чи надірвав він собі живіт від сміху, потішаючись над вашою дурістю!
А крокодил і леопард, зрозумівши, що вони обмануті, кинулися до мангусту, але того вже й сліду нема. Хитрун був далеко, і скільки вони не шукали його й кого тільки не запитували, ніхто його навіть у очі не бачив. Утекти-Те він утік, але зло, створене їм, його переслідує: крокодил і леопард із тієї пори шукають хитрого мангуста, щоб покарати по заслугах.