Дроворуб Мухаммад і завжди-те славився своїм благочестям і побожністю. А після смерті улюбленої дружини він прийнявся ще усердніше молитися й вихваляти Аллаха. Цілісінький день Мухаммад рубав ліс, а ночі безперервно проводив у пабонуванні й молитвах.
Було у дроворуба двоє синів - старший Ахмад і молодший Мухаммад. Батько щодня посилав їх у мечеть, там вони вчили Коран, і слухали суперечки богословів. Пройшло якийсь час, і зрозумів Мухаммад, що йому треба знову одружитися. Хотілося, щоб яка-небудь дбайлива господарка побрала будинок у свої руки й доглянула б за дітьми. Та він одружився.
Нова дружина Мухаммада виявилася злюкою, не злюбила дітей. Але була вона хитра й підступна, і тому, приховуючи від чоловіка свою ненависть до дітей, увесь час йому брехала, зводила на них наклеп, обвинувачувала їх у самих огидних учинках.
Доля була немилосердна до Мухаммаду, він ставав усе убожій і бідніше: у лісі залишалося усе менше й менше дерев, придатних для рубання. Сім'я страждала від голоду, і до зими у хатині дроворуба не виявилося ніяких запасів їжі.
Одного разу похмурим днем Мухаммад пішов у ліс, і там застигла його сабона бура. Він не зміг зрубати жодного дерева. Сум опанував його серцем: як же він повернеться додому голіруч? Гірко плачу, він волав до господу. Раптом на його плече села більший яскравий птах. Він побрав її у руки, посміхнувся й відпустив зі словами:
- Лети куди прагнеш, ти вільна.
Птах спурхнув, зробила коло й ще раз села на плече Мухаммада. Він побрав її у руки й знову відпустив. Але й цього разу птах зробив коло й села йому на плече. Тоді він поклав птаха у мішок і сказав:
- Я віддам тебе дітям. Нехай вони пограють із тобою. Удома дроворуб повідав дружині про усе, що відбулося, а дітям сказав, що приніс їм гарний птаха, щоб вони могли з нею відіграти. Діти дуже обрадувалися й сталі відіграти із птахом. Загравшись, вони навіть забули про голод.
Ранком Мухаммад розбудив дітей, щоб, як звичайно відправити їх у мечеть. Раптом дивиться: лежить біля матраца Ахмада велик яхонт, що яскраво горить.
- Звідки цей камінь? - Запитав Мухаммад у сина. Але Ахмад не міг пояснити, звідки узявся цей камінь, а мачуха сказала, що такі камені вона бачила тільки у ювелірів. Вона веліла чоловікові піти на базар і продати яхонт. Мухаммад боявся, як би його не прийняли за злодія, але жінка була вперта й настояла на своєму.
Вийшов Мухаммад з будинку й побрів на базар, знайшов ряд, де продають і купують золото й дорогі камені, але у яку крамницю піти? Довго ще простояв би він у нерішучості, якби не один молодий ювелір, який скуповував за безцінь крадені камені.
- Не чи прагнеш продати що-небудь? - окликнув він Мухаммада. Простодушний дроворуб витягся з кишені камінь і простягнув ювелірові. Той побрав камінь, уражений його чистотою й незвичайним розміром.
- Я дам тобі за нього триста динарів.
- Триста динарів?! - здивовано викликнув Мухаммад.
- Добре, я готовий заплатити тобі п'ятсот. Мухаммад не міг отямитися від подиву й мовчав, думаючи, що ювелір насміхається над ним.
- Я вже не парубків. Ти що, смієшся треба мною? - запитав він.
- Ну добре, я заплачу тобі тисячу динарів. Як, згодний? Мухаммад, не вірячи своїм вухам, поспішив погодитися:
- Так.
Він побрав тисячу динарів, побіг додому й розповів дружині про усе.
- Це дуже багато, - радісно сказала дружина.- Відтепер нам вистачить грошей на всі й тобі не прийде більше ходити у ліс.
У будинку лісоруба з'явилося багато їжі, а дітям і дружині він купив новий одяг. Ахмад і Мухаммад уперше заснули щасливими: їх смачно й ситно нагодували, купили обновки. У цю ніч із птахом ліг спати молодший син.
Ранком він розбудив батька й показав йому великий гарний яхонт, який знайшов біля постелі - ще краще першого. Батько й мачуха не могли зрозуміти, звідки беруться камені. Невже їх і насправді зніс птах? Мухаммад знову відправився на базар. Не пройшло й години, як він повернувся додому з тисячею динарів у кишені.
Птаха посадили у більшу клітку й стали за нею доглядати. На наступний ранок під птахом знайшли такий же камінь. Мухаммад знову побіг на базар - і цей яхонт був проданий за тисячу динарів.
Мухаммад приніс іншу клітку, ще більше й красивіше колишньої, і посадив у неї птаха.
Ішли дні. Колишній дроворуб купив просторий будинок, обставив його дорогими меблями, на прохання дружини купив рабиню. Діти не знали ні у чому відмові.
Щодня Мухаммад відправлявся на базар і продавав один камінь. Ювелір згоряв від цікавості:
"Що за дивну справу? Звідки дроворуб щодня дістає такі великі й чисті камені? Може бути, він відшукав скарб? Або обкрав скарбницю? Але якщо навіть це й так, то однаково його запасам настав час виснажитися..." Ювелір намагався вивідати у Мухаммада таємницю, але той велів йому мовчати, інакше він більше не принесе жодного каменю. Ювелірові нічого не залишалося, як терпляче чекати, згодом таємниця, може бути, і відкриється.
Мухаммад день і ніч дякував богу за те, що той відгукнувся на його благання й ниспослал йому багатство. А коли у мечеті стали кликати правовірних зробити хадж, дроворуб першим зібрався у шлях. Перед відходом він сказав дружині:
- Птах залишиться у тебе. Щодня вона буде приносити по каменю. З ювеліром я домовився. Посилай на базар рабиню, і він буде давати їй за кожний камінь по тисячі динарів. Так попередь її, щоб даремно не бовтала.
У призначений день попрощався Мухаммад із дружиною й дітьми, і вони побажали йому вдалого шляху. Після відходу хазяїна рабиня щодня ходила на базар, відносила по одному каменю й верталася з тисячею динарів. Багато раз намагався ювелір що-небудь вивідати у рабині, але вона непохитно зберігала мовчання. Хитрий ювелір придумав нарешті, як довідатися таємницю. Одного разу, віддавши рабині, як звичайно, тисячу динарів, він крадькома пішов за нею. Так він довідався, де перебуває будинок Мухаммада й хто у ньому живе.
Пройшло кілька днів. Та розв'язав ювелір відвідати дружину дроворуба, благо її чоловік у від'їзді. Коли рабиня відкрила йому двері, він попросив передати пані що прийшов той самий ювелір, який купує у них камені, і просить впустити його, тому що прагне повідомити щось важливе. Побачивши господарку будинку, молодий ювелір уразився її красі, та й вона, у свою чергу, закохалася у пригожого юнака, і незабаром стали вони коханцями.
Молоді люди часто зустрічалися те у будинку дроворуба, то у будинку ювеліра.
Щоб вилучити дітей з будинку, мачуха придумувала різні хитрості. Але хлопчики помітили, що з деяких пор якийсь сторонній чоловік часто приходить до них у будинок, і запідозрили негарне.
Одного разу ювелір сказав дружині дроворуба:
- Так далі тривати не може... Жінка відразу зрозуміла, що прагне сказати її коханий, і викликнула:
- Так! Ми повинні що-небудь придумати, щоб ніколи більше не розставатися. Я не можу жити без тебе! Ювелір задумався, а потім сказав:
- Я прагну бути з тобою усе життя. Але ти замужем. Та тоді жінка відповіла, що готова тайкома втекти з будинку. Вони виїдуть далеко, щоб ніхто не довідався, де вони. Коли ювелір заговорив про дітей, жінка запропонувала їх убити. Після цього ювелір запитав, звідки беруться камені, і жінка без утайки відкрила йому усе.
Довідавшись, що птах щодня несе по одному каменю, ювелір відправився до старого чарівника й розпитав його про дивовижний птаха. Те, що почув ювелір, так його здивувало, що він у здивуванні схопився за голову. Виявляється, це - птах мудрості й щастя, вона прилітає до людей раз у тисячу років. Той, хто з'їсть її серце, пізнає всю мудрість миру; той, хто з'їсть голову, стане самим прославленим царем, якому скоряться всі королі й царі на землі.
- Усе це повинне бути написане під крабоми птаха, - додав чарівник.-Розкрій крила й подивися сам. Якщо знайдеш там напис, так знай: це і є той самий птах мудрості.
Ювелір поспішив до своєї коханої й попросив принести йому птаха. Розкрив він її крила й побачив на тілі напис, зроблений золотими буквами. Тоді він розповів жінці усе, що довідався, і запропонував убити птаха.
- Але не забувай, - заперечила йому жінка, - що щодня птах приносить яхонт ціною у тисячу динарів.
- Це нічого не значить. Нехай навіть камені коштують по десять тисяч динарів.
Та отут ювелір вихопив кинджал і вбив птаха. Господарка будинку покликала рабиню й веліла її зажарити.
- Я піду додому й скоріше приведу свого раба, - сказав ювелір.- Він побере дітей, відведе їх у ліс і там уб'є. А потім ми продамо будинок і виїдемо звідси. А коли твій чоловік повернеться, він не знайде нічого, що могло б навести на наш слід.
Сказав ювелір і пішов до себе додому, а жінка відправилася у лазню, щоб помитися й навести красу. А у цей час нічого діти, що не підозрювали, прийшли додому. Вони вдосталь награлися, утомилися й почували голод, який ще підсилився, коли до них дійшов захід птаха, що жариться. Діти вбігли на кухню, коли рабиня вже зажарила птаха. Ахмад підійшов до плити, побачив засмажений птаха, а поруч окремо серце, печінка й бруньки. Він дуже любив потрух і з'їв їх. А Мухаммад з'їв голову й шию. Рабиня не звернула на це ніякої уваги - адже весь птах залишився ціла.
Незабаром повернувся ювелір у супроводі раба. Він пошептався з господаркою будинку, та покликала дітей і сказала їм, що вертається батько й вони повинні піти разом з рабом йому назустріч. Діти дуже обрадувалися й пішли разом з рабом. Ювелір же поспішно сів за стіл і зажадав, щоб йому негайно подали птаха. Приносять птаха, дивиться він, а у птаха немає ні серця, ні голови. Прийшов він у невимовну лють, початків випитувати у рабині, і та зізналася, що голову й потрух з'їв діти.
А раб у цей час прийшов з дітьми у лісову хащу. Там він їх зв'язав.
Заплакали хлопчики, прийнялися благати відпустити їх. Раб і говорить, що його пан велів їх убити й що ослухатися він не сміє. Але хлопчики так жалісно молили раба про пощаду, що серце його розм'якшилося й він пощадив їх.
- Так і бути, відпущу вас, але якщо мій пан коли-небудь провідає про це, то мені не минути лиха. Обіцяйте піти їх цих місць далеко й ніколи сюди не вертатися.
Діти заприсяглися, що так і зроблять. Розв'язав раб їх, і вони пішли ладь. А раб убив газель, наповнив глечик її кров'ю й вернувся до свого пана: ось, мол, кров убитих дітей. Жінка ж незабаром продала будинок і перейшла жити до свого коханця.
Діти тим часом ішли усе далі й далі, шлях їх пролягав через ліси, рівнини й пустелі. На третій день зупинився Мухаммад і заплакав: із сил вибився, замучили його спрага й голод. Але Ахмад заспокоїв молодшого брата й попросив набратися ще небагато терпіння. Через кілька годин підійшли хлопчики до колодязя, але вода виявилася так глибоко, що вони ніяк не могли до неї добратися, - не було у них ні мотузки, ні цебра. Та ось коштують вони у глибокому сумі, знемагаючи від спраги, у краю колодязя, як раптом є людина у зеленому одіянні, з довгою бородою. А особа тієї людини випромінює яскраве світло. У правій руці він тримає спис, у лівій - чіткі.
- Вітаю тебе, сейид Ахмад! ( Сейид - пан). Вітаю тебе, сейид Мухаммад!
- Хто ти? Звідки тобі відомі наші імена? - здивувалися діти. Чоловік посміхнувся й вимовив:
- Я шейх, заступник вашого батька. Говорите, чого вам хочеться.
Діти поскаржилися, що голодні й дуже прагнуть пити. Тоді шейх заліз рукою у кишеню й витяг звідти хліб і всяку іншу їжу. Потім шейх глянув на колодязь, і вода стала підніматися, поки не дійшла доверху. Поїли брати досита й напилися. Отут шейх їм і говорить:
- Ваш батько усе ще у Хіджазі, він робить хадж. Я знаю усе, що створила його дружина. Але наберіться терпіння. Я дам вам раду й прошу вас послухати його. Ось перед вами лежить дорога, - продовжував шейх.- Ідіть по ній. Через сім днів дорога розгалузиться на дві. Там ви розпрощитеся один з одним і підете кожний своїм шляхом. Та буде погано, дуже погано, якщо ви не зробите так, як я вам сказав...
Та шейх зник.
Ахмад сказав молодшому братові:
- Сам заступник нашого батька дає нам рада, не виконати його ми ніяк не можемо.
Брати рушили у шлях. Та цілих сім днів ішли без зупинки. На сьомий день, як і сказав шейх, дорога роздвоїлася. Брати подивилися один на одного, і сльози полилися у них з очей.
- Не плач, брат мій! - сказав Ахмад.- Життя часто відриває сина від батька, брата від брата.
- До побачення! - відповів Мухаммад.- До зустрічі у Судний день.
Брати наостанку обнялися й пішли у різні сторони. Молодший брат, сейид Мухаммад, повернув праворуч. Він ішов і йшов, не почуваючи більше ні утоми, ні голоду, ні спраги. Так ішов він багато днів, поки не добрішав до міста. Бачили це місто здалося йому більшим і людним. Але приблизясь до міської стіни, він побачив, що ворота міцно закриті. Сонце вже зайшло, і жителі міста, по своєму звичаю, закрили ворота. Мухаммад улаштувався на нічліг близько стіни, підклавши під голову замість подушки камінь, і відразу заснув.
Не встигнуло зійти сонце, як Мухаммада розбудили шум, лементи людей і звуки музики. Перед ним, шанобливо його вітаючи, проходили рядами жителі міста. Поперед процесії йшли вазири, воєначальники й інші сановники.
- Наш цар умер, і ми обрали тебе своїм царем, - сказали Мухаммаду.-Після смерті пануючи ми завжди закриваємо ворота міста й протягом двадцяти днів чекаємо, коли прийде який-небудь чужоземець. Та першого, хто до нас приходить, ми зводимо на престол. Такий у нас звичай.
А коли Мухаммад повідав жителям міста, що знає напам'ять Коран, сунну (Сунна - сукупність оповідань про діяння пророка Мухаммада) і хадиси, те радості їх не було кінця.
Уже через кілька років звістка про мудрість і справедливості нового царя рознеслася по всьому світлі. Усе називали його "сейид Мухаммад - Султан Правди". До нього прибували правителі з різних країн за радою й допомогою, із проханнями розсудити різні заплутані справи. По закінченні часу Мухаммад - Султан Правди - став найвідомішим і могутнім царем миру.
...А старший брат, сейид Ахмад, повернув ліворуч. Через багато днів вступив він у великий ліс. Це був найбільший ліс у усьому світі. Той, хто входив у ліс, - пропадав, той, хто виходив, - народжувався заново. Ахмад ішов і йшов по лісу, через хащі й галявини, по звіриних стежинках, де жодного разу ще не ступала нога людини. Харчувався він плодами лісових дерев і травою. Шлях його тривав роки й роки - говорять, добрих сім років. Та ось одного разу на його шляху виросла величезна гора. Досягшись її схилу, він раптом побачив більшу темну печеру, якої, видалося, не було ні кінця ні краю. Ахмад побоявся ввійти у печеру й розв'язав обійти гору колом, хоча це набагато подовжувало й без того довгий шлях. Не встигнув він зробити й трьох кроків, як з печери вийшов
Чорний-пречорний раб - кольором темніше, чим чрево самої печери. Високого зросту, добре складений, із приємними рисами особи. Він посміхнувся й, схилившись шанобливо перед Ахмадом, кілька раз вимовив:
- Про сейид Ахмад, син праведного хаджі Мухаммада! Про сейид Ахмад, якого скривдила доля! Відтепер тобі нема чого боятися, я буду прислужувати тобі й у всьому допомагати. Ти пізнаєш усі премудрості миру, просливешь великим мудрецем, з яким ніхто не може зрівнятися. Але для цього ти повинен заволодіти царицею мудрості, а вона перебуває тут, неподалік від тебе, у глибині цієї печери. Про синок, я твій вічний раб! Вислухай мене уважно й зроби так, як я скажу.
Зрадів Ахмад, почувши такі мовлення, і попросив розповісти йому про царицю мудрості й про те, як нею заволодіти.
- Увійди у печеру, - відповів раб.- Там буде темним-темно, але ти не бійся темряви - я освещу тобі шлях. Пройдеш небагато - побачиш великий палац, оточений пишними садами. Підійди до палацу й постукайся у двері. Тобі відкриє прекрасна дівчина, подібної її у всьому світлі не знайдеш, і запитає тебе, хто ти й звідки. Відповідай їй так: "Я людей, один із близьких тобі й улюблених". Та скажи їй також, що подорожував ти на мулові й коли залишив його на хвилину, відійшовши по нестаткові, і повернувся, то мула на місці не виявилося. А потім скажи, пішов слідами тварину, і сліди привели тебе до дверей палацу. Скажи також, що ти переконаний: мул увійшов
У палац. Вимагай, щоб дівчина повернула тобі мула. Вона напевно відмовиться й буде говорити: "Отут немає ніякого мула". Але ти наполягай, не уступай. Після цього вона тобі запропонує: "Увійди й подивися сам". Вона покаже тобі всі кімнати палацу й сади. Але мула ти там не знайдеш. Приведе вона тебе до себе у кімнату й скаже: "Це - моя кімната. Я ж говорила тобі, тут немає
Мула". Та дійсно, мула там не буде, але ти побачиш висячу на стіні вуздечку. А як побачиш, відразу закричи: "Це вуздечка мого мула! Ти украла його! Украла! Віддай його мені!" А дівчина відповість: "Нічого подібного, це зовсім інша вуздечка. Але я тобі вибачаю помилку, тому що ти, напевно, дуже голодний. Так і бути, піду приготую тобі поїсти".
Піде вона й принесе небагато землі. Перемішає її своїми тонкими пальцями. Потім поставить на землю маленький-маленький плуг, розміром не більш мізинця. За допомогою цього плуга вона зоре землю, посадить кілька зерен пшениці. Як тільки дівчина поллє землю водою, пшениця як оком змигнути зійде й відразу дозріє на твоїх очах. Колосся наллються зерном, а стебла засохнуть. Потім ти побачиш, як дівчина збере врожай за допомогою маленької жниварки й змеле зерно на малюсіньких жерновах, а потім випече хліб у невеликій печі. Коли хліб буде готовий, дівчина негайно подасть його тобі. Але ти будь обережний - усе це виверту чарівників! Хліба не їж, навіть не доторкайся до нього. Тоді дівчина запропонує тобі попити й подасть чашку зі свіжою водою. Але ти не пий! Та закричи на неї: "Злодійка! Ти украла мого мула! Поверни його мені! Ось його вуздечка, я знайшов її тут, це ти украла мого мула". У цю саму мить ти побачиш, як у хлібі спалахне вогонь, а дівчина тобі відповість: "Пан мій! Це - вуздечка мудрості, а зовсім не вуздечка твого мула". Прикинься нетямущим, попроси її пояснити зміст слів. Вона скаже, що якщо людина побере цю Вуздечку у рота, то зможе побачити усе, що захоче. Але ти зроби вигляд, начебто знову нічого не розумієш, і скажи їй, що вона бреше. Тоді дівчина надягне вуздечку на тебе, і ти побачиш усе, що тільки побажаєш, - Китай, Індію, будь-які інші країни.
На стіні ти побачиш книгу. Улуч момент, зірви цю книгу зі стіни й удар нею дівчину, при цьому скажи:
"Перетворися з людини у мула!" Та у ту ж мить дівчина перетвориться у мула, а у роті у неї виявиться вуздечка. Ти відразу вистачай за привід і із силою притягни мула до себе, він буде впиратися, але ти не дай йому пересилити себе. Май при цьому у виді: він не зможе тебе пересилити, якщо ти не з'їж хліба, який тобі запропонує дівчина, і не вип'єш її води. Запам'ятай міцно: дівчина - твій самий лютий ворог! Якщо ти усе зробиш так, як я тобі сказав, то перед тобою відкриються брами у мир мудрості.
Та ось сейид Ахмад увійшов у темну печеру... Усе відбулося саме так, як говорив раб. Та прекрасна дівчина наділу на нього вуздечку мудрості, але юнак не побажав побачити ні Китай, ні Індію, ні які-небудь інші країни, він попросив, щоб йому показали брата й батька, А коли він побачив свого брата - Султана Правди, що сидять на троні у розкішному палаці, а поруч із ним батька, то подиву його не було границь. Потім Ахмад схопив книгу й ударив нею дівчину меж око. Вона відразу перетворилася у мула темного-претемного кольору, подібної масті він ніколи у житті не бачив. Шкіра мула блищала, переливаючись, ока яскраво блискали, а хвіст трепихался. На мулові було надітийо багате сідло. Ахмад моторно підхопився на мула. Мул раптом розсміявся голосним сміхом і став підніматися нагору. Він пробив дах і злетів над хмарами. Летить мул високо у небі й раптом із глузуванням запитує:
- Хіба ти не знаєш, що я твій лютий ворог? Ну що ж, ти здолав мене й перетворив у мула. Але ти зробив фатальну помилку, що сіл на мене верхи. Тим самим ти себе погубив. Настала твоя година! Зараз я скину тебе на землю. Нехай тебе розтерзають вітри!
Та мул став підніматися усе вище й вище у небо. Оглянувся Ахмад і побачив поруч із собою раба.
- Я ж попереджав тебе, - прошептав раб.- Навіщо ти сіл на мула? Побери цей гак. А тепер прикинься, що ти щось жуєш. Мул сабоно Зголоднів, і він попросить у тебе що-небудь поїсти. Ти йому відповідай так: "Ти мій ворог, і тому я даю тобі саму малість їжі, тільки спробувати". Коли мул поверне до тебе голову, відразу ж устроми цей гак йому у рота і потягни. Мул заблагає про пощаду, а ти скажи: "Спускайся негайно на землю, або я вб'ю тебе!" Мул спуститься з тобою вниз, а там уже я буду тебе чекати.
Та Ахмад зробив так, як його навчив раб. Коли він опинився на землі й зліз із мула, то побачив, що поруч із ним коштує раб.
- Про принцеса! - викликнув раб.- Прийшов нарешті година твого звільнення! Скоро ти будеш розчаклована. З'явився твій рятівник - сейид Ахмад. Чому ти так жорстоко й підступно з ним надходиш?
- Але він же перетворив мене у мула, - відповів мул людським голосом.- Та до того ж насмілився сісти на мене верхи.
- Але це твій пан, - заперечив раб.- Ти будеш належати йому й слухатися його у всьому, тільки він може зняти з тебе закляття.- Та раб звернувся до Ахмаду: - Пан мій, наказуй, чого ти прагнеш.
- Я прагну побачити брата й батька.
- Мій пан! - мовив раб.- Цей мул - зачарована принцеса. Тільки один ти можеш урятувати її й перетворити назад у людину. А зараз вислухай мене, і я розповім тобі, що трапилося із твоїм батьком. Повернувся він з подорожі у святі місця й довідався, що його дружина продала будинок і зникла. Не знайшов він і своїх дітей - ні тебе, ні брата твого Мухаммада. Тоді він скорився волі Аллаха, великого й всемогутнього, побудував хатину на узліссі лісу, там і поселився. Він розв'язав присвятити себе служінню богу. Одного разу дійшов уводити, увести до ладу нього слух про великого й слушного царя Мухаммаде - Султану Правди. Та відправився він до нього просити допомоги. Але він не знав, що Мухаммад - це його син. Побачив твій брат батька, довідався його, дуже зрадів й повідав йому всю свою історію. А було це всього лише три дні тому назад. Цар послав своїх людей і велів привести до нього дружину батька і ювеліра - її коханця, - він розв'язав покарати їхнім найсуворішим образом. Сідай на мула, і він швидше птаха доправить тебе у будинок ювеліра. Ти прилетиш туди, схопиш ювеліра й мачуху й сам доправиш у палац брата, випередивши його людей. Брат і батько обрадуються твоєму поверненню. Потім зніми вуздечку з мула й залиши її собі - це вуздечка мудрості, і вона завжди допоможе тобі розкрити минуле, передбачити майбутнє, проникнути у усі таємниці. А коли пройде перша радість від зустрічі, накажи мулові перетворитися у людину. Та з'явиться перед тобою прекрасна дівчина - ти й побери її у дружин.
Ледь вимовив раб останні слова, як відразу зник. Сейид Ахмад сіл на мула. Той полетів і через кілька митей опустився з юнаків перед будинком ювеліра. Схопив Ахмад свою мачуху і її коханця, посадив поруч із собою на спину мула, і полетіли вони у палац. Сейид Мухаммад - Султан Правди і його батько минулого уражені, коли побачили мула, а на спині у нього юнака, який міцно тримав жінку й чоловіка. Отут Ахмад як закричить:
- Це я - Ахмад, про батько!
Поспішив батько до Ахмаду, обійняв його й заплакав від щастя. За ним підбіг Мухаммад і теж гаряче обійняв брата. Усі люди вітали Ахмада. А він у відповідь говорить:
- Подивися, батько! Ось твоя дружина-зрадниця, а ось віроломний ювелір! Вони прагли позбутися нас і вбити мене й мого брата, але ми втекли від них.
Цар наказав вирити більшу яму, наповнити її дровами й розпалити багаття. Наказ негайно був виконаний. Та кинули у палаючий яскравий вогонь невірну дружину й негідника-ювеліра, її коханця.
Зрадів батько, посадив Мухаммада й Ахмада поруч із собою й став їх розпитувати. Раптом Ахмад підхопився й закричав:
- Ой, я зовсім забув!
Підбіг він до мула, вийняв у нього з рота вуздечку й голосно вимовив:
- Прийми ж скоріше вигляд людини!
У той же сама мить перетворилася мул у молоду дівчину сліпучої краси. Подивилася вона на братів і запитує:
- чи Знаєш ти, про сейид Ахмад, хто такий насправді чорний раб? А чи знаєш ти, сейид Мухаммад - Султан Правди, хто та людина з довгою сивою бородою й у зеленому одіянні, який допоміг тобі?
- Ні, не знаємо, - відповіли брати у один голос.
- Це заступник вашого батька, сейид Абделькадир, - урочисто сказала дівчина.
Та одружився сейид Ахмад на прекрасній дівчині, і жили вони щасливо багато і багато років.