Жив у Африці слоненя. Та був він такий упертий, що ніхто з ним не міг злагодити.
Ось одного разу зібралася вся слоновья сім'я погуляти,
- Підемо, - сказав слоненяті батько-слон.
- Не піду, - відповіло слоненя.
- Підемо, - сказала мати-слониха.
- Не піду, - відповіло слоненя.
- Підемо, - сказали старші брати-слони.
- Не піду, - відповіло слоненя.
- Ну, так ми прогуляємося без тебе, - сказали слони й пішли. Слоненя залишилося один. А коли він залишився один, йому жахливо захотілося гуляти з усіма. Тому він дуже образився, що старші пішли без нього.
- Раз так, - сказав сам собі слоненя, - я не буду більше слоном. Він задумався, ким же йому стати. Та розв'язав стати левеням. Слоненя кинулося на землю, задер усі чотири ноги й прийнявся бовтати ними у повітрі. Зовсім як левеня.
Пробігала повз полохлива газель. Вона зупинилася на мить, подивилася на слоненя, злякалася й унеслась ладь. На бігу вона підкидала тоненькі ніжки й потряхивала ріжками.
- Ось ким я буду, - закричало слоненята й поскакало за газеллю, як газель.
Вуха його тряслися, немов листи банана на вітрі, а товсті ноги запліталися одна за іншу. Скоро від стрибків у нього занедужало усе тіло. "Зовсім не так уже приємно бути газелями", - подумало слоненя. Отут він побачив зеленооку ящірку. Ящірка сиділа на гнучкій ліані, яка звисала з дерева.
- Добрий день, - сказало слоненя. - Як поживаєш?
- Погано, - відповіла ящірка. - Відпустила я своїх дитинок до берега ріки - пограти із двоюрідними братами, маленькими крокодабочиками. Боюся, як би крокодабочики, розігравшись, не проковтнули ненавмисно моїх дитинок.
- Я б теж праг з ким-небудь пограти, - сказало слоненя. - Ось я зараз заберуся до тебе на ліану, і ми покачаємося.
- Ну, уже немає! - пискнула ящірка.
- Як? - образилося слоненя. - Ти не прагнеш відіграти із мною?
- Звичайно, не прагну. По-перше, я турбуюся про дітей;
По-друге, ти занадто важкий і обірвеш мою ліану. А у третіх, вибачай!
Та не встигнуло слоненя оком моргнути, як ящірка прошмигнула у листя дерева, - тільки хвіст мигнув.
- Подумаєш, дуже мені потрібна ящірки! - фиркнуло слоненя. - Знайду собі товариша ліпше. Він відправився далі.
На галявинці слоненя побачило мавп. Вони відіграли у пятнашки.
- Ось ця гра по мені, - сказало слоненя.
- Можна мені пограти з вами?
- Пограй з нами! Пограй з нами! - заверещали мавпи, так так голосно, що зовсім оглушили слоненяти.
Не встигнув він отямитися, як мавпи прийнялися з ним відіграти. Ох, що це була за гра! Мавпи вистачали його за хвіст, тягли за хобот, смикали за вуха. Вони перекидалися на його спині й лоскотали йому живіт. А слоненя, як не намагався, не міг заплямувати жодної мавпи.
Скоро слоненя зовсім знесилилося.
- Не подобається мені бути мавпою, - сказав він і побіг ладь. А мавпи ще довго глузували з неповороткого слоненяти.
Ішло слоненя, ішов і побачив папугу, який перелітав з гілки на гілку. Папуга був такий строкатий, що у слоненяти навіть замиготіло у очах.
- Тепер я, нарешті, знаю, чому мені зайнятися, - обрадувалося слоненя. -
Я буду літати.
- Починай, а я подивлюся, - відгукнувся папуга. Слоненя зробило великий стрибок, але чомусь не злетів. Він шльопнувся на землю й забив ногу. Старий папуга нахилив голову набік і із глузуванням подивився на нього одним оком.
- Просто отут розбігтися ніде, -сказало збентежене слоненя.
-Я покаджу тобі, де можна розбігтися, - утішив його папуга й повів слоненя до крутого берега ріки.
- Дивися, - сказав старий насмішник, підійшов до самого обриву, підстрибнув і злетів.
Слоненя теж підійшло до самого обриву, теж підстрибнув і... шльопнувся у воду.
Вибрався він на берег мокрий, брудний, увесь обліплений мулом і тванню. А вибравшись, побачив, що поруч коштує батько-слон, мати-слониха й брати-слони. Та всі мовчачи дивляться на нього. Соромно стало слоненяті.
- Поберіть мене із собою гуляти, - сказав він. - Я тепер завжди буду слоном.
Та всі слоновье сімейство відправилося гуляти.