Настала черга Корови. Шакал і так і едак нацьковував її проти Леву, але миролюбна Корова слухати його не бажала.
- Лев годує мене, - говорила вона, - і я від усього серця віддаю своє молоко Леву, який стежить за порядком.
Тоді Шакал повернувся до Леву й давай зводити наклеп на Корову. Лев відмовився повірити його словам:
- Корові я довіряю як рідної матері. Та не намагайся посварити нас. Збентежений Шакал попритих. Однак через якийсь час він знову з'явився до Леву.
- Цар звірів, - почав він поволі, - це правда, Корови слухняна тобі,
Але хіба може вона тебе прокормити: ти не дитина, якої вигодовують молоком, та й непристойно паную звірів уподібнюватися напівголодному пастухові. Я-Те сам, добре, готовий обійтися без м'яса, але ти, як ти проживеш? Особливо тепер, коли всі звірі збунтувалися проти тебе й розбіглися, коли закон неспроможний. Тобі треба полювати. Інакше тобі не минути смерті. Що ж до мене особисто, те мене зовсім не цікавить м'ясо Корови. Мені більше потрібна її шкіра. Один мудрий старець сказав мені, що з коров'ячої шкіри можна виготовити чудесне взуття. У такому взутті начебто не йдеш, а летиш над землею. Та ніякий звір не втече від тебе, а полювання перетвориться у розвагу. Якщо ти прагнеш почути моїй раді, треба пожертвувати Коровою: її м'ясо допоможе тобі дочекатися кращих часів, а з її шкіри я виготовлю тобі чудесне взуття. Та Лев погодився. Вони вбили Корову, м'ясо з'їли, а шкіру зберегли.