З того дня, як він залишився без хвоста, Шакал не знав спокою. Страх не відпускав його ні днем ні вночі. Він розумів, як небезпечні погрози Леву, і, не бачачи іншого виходу, пішов за радою до прадавнього старця. Той вислухав його, обіцяв допомогти й вручив паросток фігового дерева. Шакал посадив паросток у поле, і дуже скоро виросло деревце, воно зазеленіло, зацвіло. Потім дерево принесло плоди, і ще задовго до того, як дозрів урожай на інших деревах, почали обсипатися із чарівного дерева зрілі фіги.
Шакал скликав своїх побратимів, які здивувалися такому чуду, а потім, сварячись і перелаюючись, накинулися на ніжні плоди.
- Ви негідно поводитеся, брати! - зупинив їхній Шакал.
Щоб стримати їхня жадібність і дати кожному можливість з'їсти свою частку,
Шакал прив'язав побратимів мотузкою за хвости до стовбура дерева, а потім потряс стовбур, і фіги всипали всю землю навколо. Шакали жадібно їли, коштуючи на прив'язі, кожний на своєму місці. Безхвостий же забрався на сусідній пагорб, щоб нібито бути на стражі. Та раптом він закричав у всю глотку:
- Собаки! Вершники! Вони сюди несуться! Вони вже близько! Збожеволілі шакали рвонулися у різні сторони, а їх хвости так і
Залишилися прив'язаними до дерева. Шакал був щасливий. Його задум удався! Тепер, коли всі шакали втратилися хвостів, Лев не зможе його довідатися.