Занедужав лев - цар звірів. Хворіє день, інший, третій. Стали його відвідувати звірі, приходили один за іншим і бажали якнайшвидшого видужання. Побували у нього й слон, і тигр, і лисиця, і мавпочка, і гієни, і навіть їжачок подарував. Прийшов, привітався, поцілував лапу хазяїнові лісу, побажав здоров'я й довгого життя. Та ще поцікавився, що його мучить. Подякував леву їжака за увагу й говорить:
Голова у мене болить, начебто розколюється, усе тіло ломить, а до ніг точно гирі прив'язали.
- Про наш володар, хворість твоя для мене ясніше ясного, і можу я вилікувати тебе, цар звірів!
Розхвилювався лев і став розпитувати їжака про зілля, яке йому слід ухвалювати.
Їжак ще раз уважно подивився на лев і сказав:
- Тобі неодмінно треба з'їсти серце вовка.
- Ну що це за зілля! - обурився лев. - Я стільки з'їв цих вовків на своєму столітті, що з рахунку збився, а користі ніякого - однаково занедужав.
- Що правда, то правда, вовками ти поласував усмак, - говорить їжачок.- Але ось окремо вовче серце ти ніколи не пробував. Але ж кращого засобу на всьому світі не знайдеш.
Подивився лев по сторонах і бачить: довкола нього десятки різних звірів коштують, але вовка - жодного.
- Як же так, куди поховалися всі вовки? Розболівся я зовсім, ви ж самі бачите, так що не до полювання мені.
- Немає нічого легше, я знайду вовка й приведу його прямо сюди, - сказав їжак і низько поклонився.
Лев подякував їжакові, і той вийшов, давши клятву, що виконає обіцяне. Кинувся їжак вовка шукати. Шукав, шукав і зрештою знайшов. А вся справа була у тому, що сам їжачок давно мріяв покуштувати вовчого серця, сподіваючись тим самим повернути втрачені сили й здоров'я, адже був він уже не молодий. Але хіба міг він, маленький, сам упоратися з вовком? Ось їжак і придумав хитромудрий план: привести вовка на розправу до царя звірів.
Привітався їжак з вовком і говорить із докором:
- Що трапилося з тобою, вовк? Ти так багато полюєш і стільки їж, що просто заздрість бере. По-моєму, даремно ти клопочеш, настав час подумати про майбутнє!
Здивувався вовк таким мовленням і запитав, що їжак має на увазі.
- Хіба ти не чув, - прокричав їжак, високо задерши голову, - занедужав лев, усі звірі відвідують його й бажають йому здоров'я. Один ти не є. Дивися, пройде небагато часу, поправиться лев і знову піде на полювання. Що тоді? Саме собою, тих, хто відвідував його під час хвороби, він не торкне. Розумієш тепер, про що я тлумачу?
- Твоя правда, брат їжак, я й сам не раз думав про це. Але що робити, адже я так боюся лев. Розсміявся їжак і говорить:
- Ну й дурний же ти, навіть не віриться. Чого тобі його боятися? Адже хворий він, серйозно хворий, і буде рад, якщо ти його провідаєш. Та вже можеш бути впевнений, він ніколи не забуде твого доброго вчинку, оцінить твоя увага.
Погодився вовк із їжаком і розв'язав не відкладаючи відвідати лев. Коштувало, однак, їм наблизитися до лігвища лева, де той лежав і ліниво почухувався, як їжак у весь голос закричав:
- Прийшов вовк, про цар лісів! Прагне довідатися про твоє здоров'я й бажає тобі повного видужання!
Однак вовк довго не зважувався наблизитися до лева, його здалося, начебто у очах володаря звірів мигнуло підступництво й жадібність. "А раптом це пастка? Раптом мене прагнуть застигнути зненацька?" - подумав обережний вовк. Але, подбадриваемий їжаком, він відкинув сумніви й, зібравшись із духом, підійшов ближче. Лев навіть посміхнувся від радості: ось прямо перед ним коштує вовк, простягни лапу - схопиш! Кинувся лев уперед, намагаючись вцепиться у вовка, але не отут-те було, той виявився моторніше, вислизнув з лабетів лева й був такий.
- Про цар лісу! - гнівно закричав їжак.- Я виконав свою обіцянку й привів вовка, а ти упустив його! Тепер спробуй його піймай.
Засмутився лев і поник головою. Але їжак утішив його:
- Добре, не горюй, так і бути, я приведу вовка ще раз. Але будь напоготові, не дай йому знову зникнути.
Та покрокував їжак до лісу. Він розв'язав неодмінно розшукати вовка. Усе вийшло так, як думав їжак. Йому повезло.
- Чому ти розгнівав лев? - запитав їжак, коли наткнувся на вовка.
- Хіба ти не бачив, що відбулося, брат їжак? - сказав вовк.- Ти адже пам'ятаєш: прийшов я з тобою відвідати лев, праг побажати йому здоров'я, а що він зробив? Підступний лев стрибнув на мене, ледве не розтерзав.
- Ні, немає! - закричав їжак.- Це неправда! Ти занадто погано думаєш про лев. Він праг лише обійняти тебе. Хіба міг владика лісу замість дяки
Накинутися на тебе? До нього приходили всі звірі, у нього й у думках не було кого-небудь скривдити. Він здоровався з кожним і кожного обіймав, а тобі чомусь здалося, що він тебе розтерзати прагне...
Їжак довго вмовляв вовка, переконував його знову піти до лева:
- Адже ти пам'ятаєш, як лев здивувався, коли побачив, що ти прагнеш утекти від нього. Гніву ж його не було межі, коли він довідався, що ти погано про нього подумав.
Правдами й неправдами вдалося йому переконати вовка піти до лева ще раз. Коли обоє вони виявилися у лігвищі лева, їжак шепнув вовкові:
- Підійди ближче, хіба ти не бачиш, лев прагне обійняти тебе.
Не встигнув вовк зробити й кроку, як лев вистачив його по тулубу лапою, так так сабоно, що переломив навпіл. Отут підбіг тихенько їжак, швидко з'їв серце вовка й став прикидатися, начебто чимсь стурбований, начебто щось шукає й знайти не може.
- Про володар, у цього вовка немає серця, - сказав він нарешті.
Лев сердито відшвирнув їжака далеко убік і сам прийнявся шукати серце, але всі даремно.
- Ось уже ніколи не думав, що бувають на світі вовки, у яких немає серця! - викликнув лев і подивився на їжака.
- Про володар, ти як завжди прав, - погодився їжак. - Будь у цього вовка серце, чи навряд погодився б він прийти до тебе у другий раз (Прадавні єгиптяни вважалися, що серце - джерело думки.)