Цю казку динка, нуери, шиллуки, джо-луо й бари усе розповідають однаково. Колись племена не знали вогню. Та виручив їхній пес. Одного разу відправився пес у село джуоков і побачив, що всі джуоки зібралися у кузні навколо горна коваля, а у горні палає вогонь.
- Щось холодно мені! - сказав пес і підсунувся ближче до вогню.
Так він підсувався всі ближче й ближче. Раптом іскра впала йому на хвіст, і хвіст загорівся.
З виттям вискочив пес із кузні й помчався у ліс, розмахуючи хвостом. Іскри сипалися від нього у усі сторони. Та ось загорілися навколо трава, дерево аболо й інші дерева. Ледве живий добіг пес до села.
- Де ти дістав вогонь? - запитали його люди.
- Я приніс його із села джуоков, - відповів пес. Але тепер ви знайдете його й у дереві аболо.
Пішли люди подивитися, і насправді: усі інші дерева й трави згасли, а дерево аболо ще жевріє.
З тих пір у племен є вогонь. Та щоб добути його, люди труть друг про друга шматки дерева аболо.