Мудрий осел

26-10-2016, 10:03 | Африканські казки

Розповідають, жив-поживав у лісі старий вовк. Та був він настільки старий, що вже не міг полювати й добувати собі їжа. Ось і ходив він голодний, злий. Одного разу брів вовк по лісу й зустрів стару лисицю, худу так голодну ще голодней його. Привіталися вони й пішли далі разом, скаржачись один одному на життєві тяготи й прикрості й згадуючи колишні часи, коли у них було вдосталь і їжі, і легкого видобутку. Кожний розповідав іншому, на кого він звичайно полював і що їв. Але краще б вони не робили цього - від спогадів тільки підсилилися борошна голоду й обабоней слинки потекли.

- Про сестриця лиса! - викликнув вовк.- Усе знають, яка ти розумник і крутійка, до чого гаразда на дивні витівки. Не чи можеш ти придумати що-небудь отаке, щоб ми роздобули їжі? Прошу тебе!

Похвала й лестощі вовка довелися по душі старій лисиці. Вона зітхнула, посміхнулася й мовила:

- Важкі нині часи. На одне тільки залишається надія - либонь зустріне нам вівця, що відбився від череди. Повір мені, немає видобутку легше й приятней. Однак урахуй, братик вовк, я мрію зустріти вівцю тільки заради тебе. Мені-Те цілком вистачило б курки або маленької качки.

Розмови про вівцю ще більше розпекли вовчий апетит. Він додав кроку, оглядаючись по сторонах, - раптом їм і насправді повезе й збудуться слова лисиці?

Раптово вовк зупинився як укопаний і із хвилюванням викликнув, указуючи на щось на відстані:

- Дивися, дивися туди!

Але як лисиця не вдивлялася, як не напружувала ока, так нічого примітного й не побачила.

- Куди ти показуєш, братик вовк? Я не бачу там ніякого видобутку.

- Так ось вона, перед тобою! Хіба не бачиш вартого у поле осла? Правда, він старий. Але це неважливо, адже м'ясо - це м'ясо, а ми прагнемо м'яса.

Лисиця здивувалася, сумно покачала головою.

-Ах, братик вовк, голод, схоже, геть-чисто позбавив тебе розуму. Де це бачене, щоб вовки й лисиці на ослів нападали! Невже ти забув, як уміють осли лягаться? Сила ослів, коней і мулів у їхніх ногах. Я сама одного разу зустріла коня...

Але вовк не дав лисиці домовити:

- Зараз мовлення не про той. Треба відволікти увагу осла, ти підбирайся з одного боку, я - з іншої. А як тільки я виявлюся досить близько, приловчуся й стрибну.

- Цікаво, як же тобі це вдасться? - глумливо запитала лиса.- Не вийде у тебе нічого, брикне тебе осів.

- Я вселю йому, що він хворий, а я - лікар, прийшов його лікувати. Він мені повірить, ось отут-те я й стрибну на нього й розтерзаю.

Як не відговорювала лисиця вовка, він не почув її радам - дуже вуж хотілося йому свіжого м'яса. Та пішов вовк назустріч ослові. Лисиця ж потихеньку кралася слідом.

Побачив осел вовка, а за ним скрадливу лисицю, насторожився.

Не доходячи кілька кроків, вовк зупинився й чемно привітався з ослом. Але той був старий і многомудрий, добре знав ціну вовчої привітності й тому не поспішав з відповіддю. А вовк продовжував:

- Як справи, брат осів? Ну й жару нині! Як ти її переносиш?

Лиса хоч і кивала головою схвально, але продовжувала триматися віддалік. Вовк зробив ще кілька шажків.

- Така погода шкідлива для здоров'я. Бач, як ти, бідолаха, страждаєш, у тебе навіть колір особи змінився. Не інакше як через жару.

Вовк замовк і похнюпився, начебто поринув у міркування, потім продовжив:

- Не чи випив ти, брат осів, брудної води, не чи вкусила тебе муха? Від цього й занедужати недовго. Уважай, однак, що тобі повезло - адже я лікар і дуже люблю ослів. Я із задоволенням приймуся за твоє лікування.

- Перший раз у житті чую, щоб вовк був лікарем і іншому ослів. Та взагалі з який це статі тебе турбує моє здоров'я?

Вовк докірливо покачав головою.

- А що у тому поганого? Усі звірі - брати. Я люблю ослів, тому що...

- Може бути, це й так, - перервав його осел. - Але мене ось що дивує,

Братик вовк, - адже ми з тобою дотепер жодного разу не зустрічалися. чи Знаєш ти хоч моє ім'я?

Вовк здивовано викликнув:

- Звідки я можу знати твоє ім'я?! Хіба у ослів бувають імена? Осів уїдливо розсміявся:

- Ти - нечема, братик вовк! Навіть не знаєш, що у нас, ослів, як і у людей, є імена. У кожного осла на копиті задньої правої ноги написане, як його кличуть.- Та осів важливо й з гідністю підняв задню праву ногу.

Вовк наблизився й, щоб краще розглянути копито, нахилився. Та у цю мить осів щосили брикнув вовка, у того аж ікла посипалися з пащі. Перекинувся вовк у повітрі й шльопнувся на спину. Насилу піднявся й, підвиваючи, зашкутабогав до лісу. Лисиця ж, дивлячись на усе це, тремтіла від страху.

- Та ти, сестриці лиса, прагнеш довідатися моє ім'я? - почула вона глузливий голос.

Лисиця стала задкувати задом, присуджуючи на ходу:

- Так немає вуж, немає! Я не можу... не вмію читати... Пролепетала це лисиця й прожогом кинулася до лісу.

Зараз ви читаєте казку Мудрий осел