Одного разу Собака й Півень відправилися у далеку мандрівку. Вони йшли через гори, пагорби й ріки, ночуючи у полях і долинах. Якось ніч їх застала у лісі. Півень злетів на високий дуб, а Собака забрався у дупло, щоб укритися від холоду. Ранком, тільки-но зайнявся світанок, Півень захлопав крабоми й закукурікав. Не встигнув він доспівати свою пісню, а Шакал уже отут як отут.
- Слава всевишньому за те, що він дав тобі такий чудесний голос! - сказав Шакал.- Від твого співу хочеться бути краще, присвятити життя молитвам! Ледь твоя пісня торкнулася мого слуху, я відразу ж стряхнув із себе сон і прибіг сюди. А тепер, Півень, коли ти закінчив співати, спускайся вниз, помолимся разом!
Півень відразу зміркував, що турботи Шакала далекі від побожності, що його привело сюди тільки бажання згорнути йому, Півневі, шию. Та він сказав Шакалові:
- Поки я спускаюся, розбуди священика, він спить у дуплі дерева.
Шакал заглянув у дупло, побачив Собаку, що дрімав після нічного дозору, і злякано залепетав:
- Почекай, почекай! Я збігаю спершу до джерела, зроблю обмивання!
Та помчався Шакал що було сил подалі від цього місця, тільки суха трава прошелестіла.