Розповідають, що у одного дроворуба вмерла дружина залишивши йому сімох дітей. Дроворуб щодня ходив у ліс і з ранку до ночі працював, але жив у великій бідності. Адже ліс, який би великий він не був, згодом рідів, а лісорубів ставало усе більше й більше.
Одного разу він вертався з лісу й вів осла, навантаженого дровами. Не багато дров удалося йому нарубати у той день. Раптом чує якісь голоси, які, видалося, доносяться з-під землі. Здивувався він і пішов на ці голоси, подивитися, хто це розмовляє. Та наткнувся на занедбаний колодязь. Заглянув у нього й на самому дні побачив людину, змію, мишу й лева.
- Урятуй мене, про брат! - заблагала людина.- Зглянься треба мною й витягнися звідси, не те я пропаду. Адже я брат твій - людей. Та бажаю тобі тільки гарного. Не дай же мені загинути.
Не встигнув дроворуб і слова мовити, як змія говорить:
- Не здумай рятувати людину! Отрута його жалить сабоніше мого. Урятуй мене, і тільки мене! Я придамся тобі. Якщо тобі буде загрожувати смерть, я врятую тебе.
- Але як же так, - відповідає дроворуб, - як я можу залишити у лиху свого брата й урятувати тебе - змієві? Та і яка користь від тебе?
- Що вірно, те вірно, ця людина - син людей, як і ти, - відповіла змія.- Але знай, якщо ти його врятуєш, він коли-небудь заподіє тобі шкода. Витягнися мене, і я дам тобі на подяку небагато своєї луски. Коли тобі буде загрожувати небезпека або смерть покаже свої пазурі, спали цю луску, і я миттю відгукнуся на твій заклик і виручу тебе.
Дроворуб розсміявся:
- Може бути, усе це й так, але навіщо далеко загадувати. Хто може знати - зрадиш ти мене чи ні? Знаєш, чого я боюся: витягнуся я тебе, а ти замість дяки мене вжалиш.
Змія клялася й божилася, що нізащо не обдурить рятівника.
- Як же я можу зрадити того, хто врятував мене? - переконувала вона.- Люди так можуть надходити, а ми, змії, ніколи!
- Не залишай мене! - знову закричала людей.- Адже людей людині що брат рідний, допомагати один одному - наш борг.
Отут втрутився лев:
- Про дроворуб! Бережися людину. Він напевно принесе тобі шкода, якщо ти врятуєш його. Та не думай витягати його. Витягнися краще мене, я тобі придамся. Адже я - цар лісу, ніхто не зрівняється із мною у силі. Я ніколи не віддаю тих, хто допомагає мені. Клянуся, я не тільки не заподію тобі зла, а відплачу тобі добром.
- Як же ти це зробиш?
- Дам я тобі кілька волосків з моєї гриви. Як тільки тобі буде загрожувати смерть або яка-небудь небезпека, спали їх, я негайно з'явлюся й виручу тебе з лиха. Але я попереджаю тебе: не довіряй людині.
- Як ти можеш його слухати! - закричала людей.- Він усе бреше. Про брат мій, молю тебе, урятуй мене. Отут пролунав голос миші:
- Будь обережний і не думай рятувати людину! Користі тобі від нього ніякий, один тільки шкода. Урятуєш мене, і я тобі придамся.
- А як же ти, мишка-маля, можеш допомогти мені? - розсміявся дроворуб.
- Я дам тобі клаптик свого пуху. Якщо ти будеш страждати й мучитися через бідність, спали його. Я негайно з'явлюся до тебе й наповню будинок твій грішми. Ви, люди, любите гроші, і вони тобі, звичайно, допоможуть. Хіба не так? Урятуй мене, і я придамся тобі.
- Так уже й бути, витягнуся-но я вас усіх, - розв'язав дроворуб.
Кинув він у глибокий колодязь мотузку й першим витягся людину. Потім владаря лісу, потім змієві й нарешті миша. Усі врятовані подякували дроворубові й вийшли, вручивши йому свої подарунки: лев - волоски із гриви, змія - кілька лусочок, миша - клаптик пуху. Пішов далі своїм шляхом і їх рятівник.
Одного разу, через якийсь час, відправився дроворуб по дрова. Поглибився він у ліс, нарубав дров, навантажив ними осла й поспішив додому. Але трапилося так, що він заблудився. Сонце вже почало заходити, а дроворуб ніяк не може знайти дорогу до своєї хатини. Та раптом почув він ричання, дивиться: три леви оточили його, ось-ось нападуть. Злякався дроворуб, увесь тремтить від страху, не знає, що робити. Та згадав він отут про волоски із гриви врятованого лева, вийняв їх з мішка й підпалив. Не встигнули вони згоріти дотла,
Як пролунав грізний рик володаря лісу, і всі три леви завмерли на місці. З'явився лев, якого врятував дроворуб, щось проричал на своїй левиній мові, і три леви, замотавши головами, мовчачи вийшли. Скоро й урятований лев зник у хащі лісу, але через кілька митей повернувся й кинув під ноги дроворуба газель. Розпалив дроворуб багаття, зажарив газель і ситно поїв. Лев прилаштувався неподалік. Потім дроворуб ліг спати й проспав до самого ранку під охороною лева, а ранком лев вивів його на дорогу, що веде до будинку.
Ішов час. Дроворуб заробляв усе менше й менше, навіть не міг прокормити дітей. Від непосабоної праці й турбот виснажилися сили дроворуба, і він важко занедужав. Удома запанували голод і нестаток. Отут і згадав дроворуб про пушинку, що миша йому дала. Спалив дроворуб пушинку, і у ту ж мить стала перед ним миша. Поскаржився він їй на невдачі й на бідність. Вислухала його мишу й бачила якийсь дивний звук. Бачить дроворуб: увесь його двір миттєво заповнився сонмищем мишей.
- Брати мої, - звернулася до них миша.- Цей дроворуб урятував мене від неминучої смерті. Хіба ми не віддячимо його?
- Ми готові вшановувати йому сторицей! - зашуміли миші. Тоді миша, яку врятував дроворуб, запропонувала прорити довгий лаз між будинком дроворуба й скарбницею у палаці пануючи. Не барячись ні хвилини усе прийнялися за роботу. Миша попросила дроворуба принести небагато меду. Коли лаз був готовий, миша стала мазати спини своїх товаришів медом. Як тільки миші проникали у скарбницю, до їхніх спин прилипали мішечки із грішми, і вони верталися з дорогоцінним вантажем у будинок дроворуба. Так вони трудилися кілька годин. За цей час миші перетаскали
У будинок дроворуба багато мішечків з монетами. Дроворуб подякував мишам, і вони вийшли.
Ранком хоронитель скарбниці виявив пропажу й доклав цареві.
- Як же злодії насмілилися проникнути до мене у палац?! - гнівно закричав цар.
Та повелів він знайти злодіїв, а того, хто розкриє таємницю й укаже, де ховаються злодії, щедро нагородити. У усі кінці країни роз'їхалися гінці пануючи.
Дроворуб остерігався з'являтися на ринку із золотими монетами. "Адже всім відомо, що я бідняк, - міркував він, - ще почнуть запитувати, звідки у мене такі монети, що тоді відповідати?" Дуже зрадів дроворуб, коли випадково зустрів людину, якої колись витягся з колодязя. Повідав він йому про усе, що трапилося у палаці, і попросив нікому про той не розповідати. Потім дав йому кілька мішечків з монетами, щоб той купив собі усе, що прагне з їжі й речей, а заодно і йому, дроворубові. Але, почувши про щедру нагороду, обіцяну царем за піймання злодія, ця людина поспішила у палац і доніс на свого рятівника.
Привели дроворуба у палац. Став він перед царем, низько схилився й поцілував землю у його ніг.
- Як же ти насмілився, знехтуваний, обікрасти мою скарбницю? - закричав гнівно цар.
- Клянуся Аллахом, про володар! У житті своєї не украв я ні крихти.
Я - чесна людина й труджуся з ранку до ночі, щоб прокормити себе й дітей.
- Ти брешеш! - ще пущі гневается цар.- Ось ця людина донесла на тебе. Та цар указав на людину, якої колись урятував дроворуб.
- Ти дав йому кілька мішечків із золотими монетами. А чи знаєш ти, негідний, що вони украдені у мене!
- Відрубай мені голову, володар, якщо я тобі хоч словом збрехав. Або ж доведи, що я хоч малість украв із твого палацу.
- Ну, тоді скажи, як у тебе виявилися ці мішечки із золотом?
- Так слухай же, про володар! Урятував я одного разу від смерті миша, і дала вона мені клаптик свого пуху, щоб я спалив його, коли мені буде погано. Коли я вкрай зубожів і мені нема чого стало їсти й нема чим годувати своїх дітей, я спалив цю пушинку...
Та дроворуб розповів цареві докладно всю історію з мишами. Подивувався цар почутому й повелів перевірити, чи правду говорить дроворуб. У скарбницю принесли купа свіжої трави й підпалили. Приміщення негайно наповнилося димом, він проникнув у усі щілини, у тому числі й у таємний лаз, проритий мишами. Незабаром струмок диму з'явився у будинку дроворуба. Так цар переконався у тому, що дроворуб говорить правду. Піднявся він зі свого трону й сказав:
- Що б там не було, не подобається мені, що у моєму палаці обкрали скарбницю. Якби дроворуб збрехав, то велів би я стратити його. А раз розповів він усю правду й ми знаємо, як усе трапилося, так посадите його у у'язницю на три роки.
У у'язниці дроворуба невідступно мучила думка про дітей: що з ними, не чи голодують? Пройшло три дні. Від тяжких дум і страждань дроворуб ледь розуму не втратився. Але отут згадав він про змія, адже обіцяла вона допомогти йому у випадку небезпеки або лиха. "Уже таке лихо прийшло, гірше не придумаєш: діти голодують, і немає їм допомоги ні від кого". Витягся дроворуб лусочки й спалив їх. Не встигнули вони догоріти, як з'явилася змія.
- Я чи не застерігала тебе проти людини, я чи не говорила, що
Його отрута губительней мого й що він принесе тобі зло? Але я прийшла не дорікати тебе, а допомогти.
- Як же ти можеш допомогти мені?! - у розпачі викликнув дроворуб.
- У царя є дочка, яка для нього дорожче власних очей. Я оповлюся навколо її живота, груди й шиї й буду вбивати всіх, хто посміє
Наблизитися до мене. Тільки тебе я не трону. А ти скажи своєму стражникові, що вмієш розмовляти зі зміями й можеш урятувати принцесу від вірної загибелі. Коли тебе приведуть до царя, ти скажеш йому, що це - не проста змія, а цариця змій, і що, мол, вона не відпустить дівчину, поки не вб'є людину, яка не зберегла таємницю й забув про дяку. Вимагай, щоб донощика стратили. Ось побачиш, вони неодмінно приведуть його й відрубають йому голову. Як тільки страта відбудеться, я відразу відпущу дівчину, і тобі дадуть стільки грошей, що вистачить на усе життя. Дроворуб подякував змії.
Уночі, коли усе спали, змія проникнула у спальню принцеси, уповзла на її постіль і оповилася навколо тіла. Побачила це рабиня й вжахнулася, кинулася до царя, розбудила його й розповіла про те, що трапилося. Збіглися у кімнату цар, цариця, слуги й служниці, раби й рабині, стражники. Один зі стражників зробив крок до постелі. Змія начебто знехотя плюнула у нього, і він відразу впав намертво. Ніхто навіть із місця не рушив, не шелохнулся, усе стояли обійняті жахом і боялися підійти до змії.
Палац поринув у сум і зневіра. Та цар оголосив по всій країні, що віддасть тому, хто врятує принцесу, усі, чого той тільки побажає.
Із усіх кінців прийшли люди, які затверджували, що мають влада над зміями. Не встигнув перший наблизитися, як змія плюнула, і він упав намертво. Інші у страху позадкували й покинули спальню принцеси.
Тим часом покликав дроворуб стражника й говорить:
_ Іди до царя й передай, що я можу врятувати його дочку.
Стражник поспішив виконати прохання у'язня. Зрадів цар, велів негайно привести дроворуба.
- Ти й насправді можеш урятувати нашу дочку? - запитав цар, коли дроворуб
Став перед ним і поцілував землю у його ніг.- Урятуєш - я поверну тобі волю й дам усі, чого тільки побажаєш.
Дроворуб попросив, щоб його проводили у спальню. принцеси. Привели його, але у спальню пустили одного, ніхто з ним не зайшов, а цар і цариця, уся звита й стражники залишилися стояти у дверей. Дроворуб змело наблизився до змії, поклав на неї руку, потримав небагато, а потім повернувся до царя й говорить:
- Це - не проста змія, а цариця змій, вона вимагає, щоб убили підлого зрадника, який не зберіг довірену йому таємницю й забув про дяку. Цей зрадник, про володар, - той сама людина, яка донесла тобі на мене.
Цар, власними очима, що бачив, як змія вбивала всякого, хто до неї наближався, уразився без міри, коли дроворуб безстрашно підійшов до неї. Він уже не сумнівався у правдивості слів у'язня й відразу повелів привести донощика й стратити. Ледь голова зрадника скотилася із плечей, змія відпустила принцесу й покинула кімнату.
Цар дав волю дроворубові й так щедро нагородив його, що той, його діти, а потім і діти його дітей жили усе життя у багатстві й достатку.