Одного разу польові лісові звірі посперечалися, хто з них старше й заслуговує більшої поваги. Кожний з них повторював:
- Я найстарший з живих істот! Вони сперечалися довго й гаряче й нарешті розв'язали
Звернутися до судді. Пішли звірі до павука Ананси.
- Кваку Ананси, ми ніяк не можемо розв'язати, хто з нас гідний найбільшої поваги. Вислухай нас!
Ананси наказав своїм дітям принести йому шкарлупу горіха, з більшою гідністю сів на неї, немов вождь племені на різьбленому стільці, і став слухати.
Першої початку цесарки:
- Клянуся, говорю щиру правду! Я найстарша із усіх живих істот. Коли я народилася, відбулася велика лісова пожежа. Ніхто у світі, крім мене, не згасив би його! А я не побоялася полум'я й затоптала вогонь. Я тоді сабоно обпеклася, і, як ви можете самі переконатися, ноги у мене дотепер червоні.
Звірі подивилися на ноги цесарки й побачили, що вони й насправді червоні. Та отут усе разом викликнули!
- Так, так! Вона старше всіх нас! Потім заговорив папуга:
- Клянуся, що говорю правду! Найстарший із усіх живих істот - я. Коли я з'явився на світло, не було ще ніяких інструментів і знарядь. Це я виготовив перший
Молот для ковалів; я стукав по залозу дзьобом, відбиваючи залізо, тому-те у мене дзьоб і став кривою.
"Що ж робити?-розгубився ворон.- Вода-Те адже прибуває!"
- Крупнолобики! - заблагав він. - Відпустите мене! Я ж втоплю! Мовчать краби, хоч би один відгукнувся.
- Ех ви, який струмок пропадає! - зітхнув ворон. - Я тільки потім і прилетів, щоб подарувати вам той струмок, так забовтався щось, кра-кра...
- Який струмок? Де він?- всполошились краби й відразу відпустили ворона.
- Пішли проводжу, - засміявся ворон і, змахнувши крабоми, полетів уздовж берега.
А деякі сміливці, ті, що пішли за ним, швидко збили на каменях свої черевики й повернулися.
Полетів ворон уздовж берега й побачив раптом рибку. "Хтось її втратив", -розв'язав ворон і став ласувати. Наївся й полетів. Летить, блищить на сонце: луска налипнула на пір'ї, ось і сіяє. Дивиться ворон, стоїть на березі ведмідь, оленя білує.
- Кра-Кра, - окликнув його ворон. Підняв голову ведмідь, здивувався:
- Що з тобою, ворон? А ворон у відповіді:
- Вибач ведмідь, кваплюся. Бачиш, навіть почиститися не встигнув.
- Так що струсило-те? - не відстає ведмідь.
- Ох, боюся, не встигнеш ти, клишавий. Там її стільки!.. На всю зиму вистачить, якщо, звичайно, не растаскают...
- Ти це про що? Про рибу? - догадався нарешті ведмідь.
- Ну так, - зрадів ворон. - Біжи скоріше, а я оленя повартую. Ведмідь поспішив до риби, а ворон преспокійно прийнявся за оленя. Наївся й полетів, тільки його й бачили. Повернувся ведмідь злий, втомлений, а ворони й сліду нема:
Полетів подалі від берега, щоб ведмідь не знайшов. Та і ягід йому захотілося: після рибок так оленини непогано і ягодами поласувати. Полетів ворон до білки. Сів біля її будинку й став чекати. А ось і білка з козубом по гілках стрибає, додому квапиться. Дивиться, на порозі ворон сидить.
- Посторонися, будь ласка, - просить білка ворона. - У мене там білченята голодні.
- Дрібниці, - махнув крилом ворон. - Ми з тобою стільки років не бачилися, кра... Розкажи краще, які новини? Чула, хтось розсердив ведмедя? Говорять, він тепер зол на усе світло, кра... Так що ж ти мовчиш?
- Мене білченята чекають, пусти, - знову попросила білка. - Я скоро повернуся. Я ж несу їм поїсти.
- Так я й сам поспішаю, - завірив її ворон. - Через тебе тільки й затримався. А ягоди у тебе які! Одна іншої краще!
Покосився ворон на козуб, а білка на нього дивиться. Дивиться й говорить:
- Знаєш що, давай потанцюємо! А потім я почастую тебе ягодами, добре?
- Добре! - зрадів ворон. - Жалко тільки, музики ні, та й поспішаю я. Давай почнемо прямо з ягід?
- Га-Га-Га, - розреготалася білки. - Так ти, напевно, і танцювати не вмієш!
- Ну так уже, - образився ворон. - Знаєш, які ми, ворони, музичні?
- Ми теж, - гордо сказала білка. - Давай-но я буду співати, а ти танцюй. Подивимося, як у тебе вийде!
- Кра! - змахнув крабоми ворон. - Я Та із заплющеними очима можу. Починай!
Та ворон, замружившись, закружився над деревом. А білка відразу прошмигнула у свій будиночок.
- Як можна! - обурювався потім ворон. - Така кроха - і така ошуканка.