Казка про левицю й левеня

Жила на світі левиця, і був у неї дитинча, яке вона дуже любила. Часто проказувала левиця своєму чаду: - Син мій, побоюйся людини! Уникай наближатися до нього, не ходи його дорогами й помни: хоч ми, леви, сабоні й грізні, людей набагато сабоней нас. Його сила не у руках і ногах, а у розумі. А тому избави тебе бог змагатися з людиною. Маленьке левеня не прислухалося до рад матері. Він уважався, що сабоней його немає нікого у всьому світлі. Найбільше він любив бійки так сварки й щораз виходив переможцем. Ось нерозумне левеня й розсудило: "Моя мати просто боягузка! Усі звірі застерігають своїх дітей проти тих, хто більше й сабоніше їх, а моя мати велить цуратися людину, у якої немає особою сили ні у руках, ні у ногах. Ось зустріти б із цією людиною й помірятися з ним силою!" Та відправилося левеня шукати людину. Іде, іде, бачить: кінь пасеться. А треба сказати, що нерозумне левеня ніколи раніше не бачив коней. Ось він і говорить: - Вибач мене, це ти людей? - Ні, я не людей, - відповідав кінь.- Бачиш, яка я висока так сабона, але трапся тут людей, він загнуздав би мене, накинув мені на спину сідло, підхопився, пришпорив би, і я поскакала. - А якого росту людей? - не вгамовувало левеня. - З мою задню ногу, не більше, - відповів кінь. - Тоді, - хвалькувато сказало левеня, - я піду вб'ю його й знімання. Та він більше не буде скакати на тобі верхи! Іде левеня далі, бачить - осел щипає травичку. - Скажи, незнайомий звір, ти і є людей? - Ні, я не людей! - відповідає осел.- Людей сабона й злий. Іншим разом левеняті зустрів верблюд, він і верблюдові задав той же питання. - Ні, - замотав головою верблюд.- Бачиш, який я великий і важливий? А людині нічого не варто схопити мене за шию, змусити опуститися на коліна, приладити у мене на спині два важкі мішки й самому сісти. Коли я бреду по безкрайній пустелі, він дістає свою флейту й починає відіграти. Коли я утомлююся й ледь переставляю ноги, він б'є мене важким ціпком, який завжди при ньому, і я прискорюю крок. Якщо зустрінеш людину, біжи без оглядки. - А якого він росту, ця людина? - поцікавилося левеня. - З мою задню ногу, не більше, - відповів верблюд. - Добре ж, я розірву його на шматки! - расхвастался левеня. - Ти збираєшся його з'їсти, - зітхнув верблюд.- А тим часом людей їсть нас, верблюдів. Послухайся моєї ради: якщо побачиш людину, біжи без оглядки. - Ні, ні, я повинен помірятися з ним силою. Та левеня пішло далі. Ішов він, ішов і зустрів собаку, який належав людині, збирачеві смоли. - Це ти людей? - запитало левеня. - Ні, - відповідав собака, - але я його друг і супутник. Людина - мій заступник, він мене годує. Якщо прагнеш, я проводжу тебе до мого хазяїна. - Ще б не прагти! Я давно шукаю з ним зустрічі, - відповідало левеня. - Будь шанобливий з ним, якщо прагнеш, щоб тебе добре прийняли, - попередив собака. - Добре, добре, - відповіло левеня, і вони направилися до людині. Спереду йшов собака, а за нею - левеня. Підійшовши до хазяїна, собака пояснив: - Я привела гостя, який давно шукає зустрічі з тобою. - Вітаю тебе, людей! - проголосило левеня. А людей йому у відповідь: - Я не людей, людей геть там, подалі. - Покажи мені його, прошу тебе, - не вгамовувало левеня. - Я зараз зайнятий роботою. Якщо ти поспішаєш, допоможи мені швидше її закінчити, і я тебе проводжу до людині. Але навіщо він тобі знадобився? - Я прагну його з'їсти, - не довго думаючи випалило левеня.- Тільки коли ти підведеш мене до нього, не говори йому про цей! - Ну, коли так, то допоможи мені швидше, - сказала людей. - Що я повинен робити? Людина подивилася на пень, побрав сокиру й розщепив його надвоє. Після цього вбив у щілину розпірку й звернувся до левеняти: - Суни лабети у щілину, усі чотири, щоб мені сподручней було розколоти пень. Левеня сунуло лабети у ущелину. Людина відразу витяглася розпірку, ось левеняті й затисло лабети так, що він і поворухнутися не міг. Бідолаха завив, застогнав: - Ой-Ой-Ой! Ой-ой-Ой! Людина вибрала ціпок потовще, підійшов до левеняти й говорить: - Ти шукав людину, щоб з'їсти його? А сам догодив у пастку.- Та розмахнувшись щосили, став бити левеняти по спині, присуджуючи: - Ти праг з'їсти людину? Ось тобі за це! Людина - це я! Не доводило мені колись є м'яса лева, треба б спробувати! Левеня заплакало, запричитав: - Відпусти мене, відпусти! Моя мати вчила мене остерігатися людей. Я не послухав її, думав, що я сабоней людину. Тепер я бачу, що помилявся. Відпусти мене! Людина зглянулася й відпустив левеняти. Кульгаючи й плачу, поплівся той до своєї матері. Вона зустріла його такими словами: - Так тобі й треба! Будеш знати, як не слухатися! Потім вона довго лікувала свого нерозумного сина, давала йому всякі зілля, жалувала. Незабаром поправилося левеня й забуло про те, як праг з'їсти людину. Він знову подовгу гуляв зі своїми братами, підбивав їх на різні витівки. А одного разу говорить: - Давайте усе разом нападемо на людину й з'їмо його. Тих не треба було довго вмовляти, сказане - зроблене. А людина здалеку побачила, що наближається зграя левів, і забрався на вершину дерева. Підійшли леви до дерева, бачать, людина сидить на самій верхівці, задумалися: як його дістати? Та тоді левеня-призвідник говорить: - Давайте заберемося один одному на спину, і ми дістанемо його. Я самий старший і сабоніше всіх, я буду стояти внизу. Так і зробили, забралися вони один на інший і майже досяглися верхівки дерева, але людина довідалася лев, що стояв унизу, і крикнув: - Принесіть-но мій ціпок! Прийшли леви, я зараз задам їм прочухан! Почув ці слова левеня, миттю згадав побої й пустився навтьоки. Інші леви полетіли стрімголов і у страху розбіглися у різні сторони. Потім вони запитали у свого побратима: - Чому ти втік? Адже через тебе ми впали на землю, дивом живі залишилися. Та той відповів: - Я не праг, щоб вам дісталося стільки ж стусанів, скільки я одержав. Коли у людини у руках виявляється ціпок, він б'є без усякої пощади. Я подумав про те, хто був ближче всього до людині, від нього залишилося б мокре місце. Тепер я знаю: углядівши людину, треба бігти без оглядки, і мірятися з ним силою не варто. Цю історію я розповів для тих, хто не слухає батьків. З ними може відбутися те ж саме, що з нерозумним хвалькуватим левеням. Запам'ятали?