Подібно тому, як красуні потрібно дзеркало, щоб побачити свою особу, миру потрібний поет, щоб побачити свою душу.
Душу Кутуб-Хана не відрізнялася красою, і він не дуже-те праг побачити свою справжню особу. Тому, призвавши до себе поета, він сказав йому:
- Ось що, люб'язний! Напиши-но харцизьку пісню, у якій ти вшановуєш хвалу всім моїм похвальним якостям. Даю слово щедро нагородити тебе за це.
Поет подумав, подумав і...
Говорять, поезія — мати бідності. Та це вірно: хто женеться за дзвінким словом, той упускає дзвінку монету; хто прислухається до гарних співзвуч, для того гроші не звучать. Та наш поет був бідний. Як усі поети. Але він праг їсти. Як усі люди.
Поет подумав, подумав і погодився. Він склав харцизьку пісню на честь дурня й скупаря. Пісня вийшла погана. Нікому, крім замовника, вона не сподобалася, жодна людина не проспівала її ні за столом, ні за роботою. До того ж Кутуб-Хан платити відмовився. Коли поет нагадав йому про даний їм слові, той відповів:
- Га! Я ж був задоволений словами твоєї пісні, удовольствуйся й ти моїм словом, ха-ха-ха!
Поет подумав, подумав і...
Говорять, бідність — мати поезії. Та це вірно: гарна пісня народиться від повної душі й від худого живота; тому-те бідність і співає!
Не думаючи про гроші, поет написав нову пісню: висміяв жадібність і дурість усіх жирних і могутніх. Пісня вийшла гарна. Усім, крім Кутуб-Хана, вона сподобалася, усе співали її за столом, за роботою й ще чомусь під вікнами Кутуб-Хана. Нарешті багатій не витримав, сам з'явився до поета й сказав:
- Я не задоволений словами твоєї нової пісні. Досить із тебе п'ятдесяти золотих, щоб ти більше такого не складав?..
Невідомо, чи прийняв поет гроші Кутуб-Хана. Але у всякому разі, поезія й бідність, бідність і поезія й донині у тісній дружбі й близькому спорідненні.