Жив колись один купець, і був у нього єдиний син. Щодня давав купець синові п'ятдесят динарів так присуджував:
- Бери, дитя моє, купуй, що душі завгодно. А коли буде ще нестаток, приходь.
Так і жив юнак, турбот не знаючи. Пив, їв, розважався. Але одного разу міцно задумався: "Не годиться мені щодня просити грошей у батька, треба самому відправлятися у далекі країни, купечествовать". Пішов він до батька й говорить:
- Дай мені, батько, сто динарів. Піду по білу світу, на людей подивлюся, торгувати навчуся.
- Що ти, синок! - викликнув купець.- Невже тобі у батьківському будинку погано живеться? Але юнак повторював своє:
- Прагну стати купцем.
Робити нема чого, зібрав купець сина у дорогу, а мати винесла своє намисто й говорить:
- А це тобі від мене. Якщо знадобляться гроші, можеш продати намисто. З тим і виїхав юнак. Батьківські гроші витратив він у один день - не на
Баловство й розваги, а на допомогу бідним людям. Залишилося у нього одне намисто. Совісно йому стало, що витратився, так і не почавши торгівлі, і пішов він куди ока дивляться.
Чи Довго, чи коротко йшов юнак, бачить: сидить рибалка, рибу мережею ловить. Підійшов він до нього й говорить:
- Рибалка, закинь свою мережу, подивися, яке моє щастя? Закинув рибалка мережа й витягся маленьку коробочку.
- Віддай моє щастя! - попросив юнак рибалки.
- Клянуся Аллахом, я віддам тобі цю коробочку, заплати колись сто динарів.
- Сто динарів за одну коробочку?
- Так, сто динарів!
- Але у мене нічого ні, крім намиста.
- Тоді давай намисто.
Вручив юнак рибалці намисто, а сам пішов своєю дорогою.
Ішов він, ішов, поки не виявився у пустелі. Спрага його млоїть, голод мучить. " Відкрию-но я коробочку, подивлюся, що там є", - подумав юнак. Відкрив він коробочку й не встигнув оком моргнути, як вистрибнув звідти маленький чоловічок.
- Слухаю й корюся, про юнак! Що тобі потрібне? Проси, що прагнеш.
- Я голодний.
- Закрій ока, потім відкрий їх.
Зробив юнак, як велів йому маленький чоловічок, глядь, а перед ним - скатертина з різноманітними стравами. Поїв юнак, побрав коробочку й далі пішов. Ішов він, ішов, поки не прийшов у іншу країну. Бачить: коштує палац, увесь складений з людських черепів. Та кого юнак не запитував про той палац, ніхто йому не відповідав. Тільки одна бідна жінка розповіла:
- У нашого царя є дочка. Усе у неї є, чого душа побажає, однак вона ніколи не сміється, не посміхається, слова вимовити не прагне.
"Пускай, - говорить цар, - розговорять мою дочку у три дні. Кому це вдасться, тому віддам її у дружин. А кому не вдасться, того велю стратити".
- Тепер мені зрозуміло, чиї це голови, - мовив юнак. Дістав він коробочку, відкрив її й говорить:
- Настала твоя година. Розговориш царську дочку?
- Слухаю й корюся, - відповідав чоловічок.- Як прийдеш у палац, спрягти мене під свічник.
Прийшов юнак до царя, говорить, що прагне спробувати своє щастя.
- Син мій, ти занадто молодий, - відповідає цар.- Сліди гарного життя ще лежать на тобі. Глянь на ці черепи.
- Мене не страшить подібна доля.
- У такому випадку підпиши умови у присутності кади (Мусульманський суддя)і свідків.
Підписав юнак умова, а цар скріпив його печаткою й мовив:
- Ведіть його до принцеси.
Привели юнака у Спокої принцеси, залишили одного. Отут-Те й засунув він коробочку під свічник. Сидить, чекає. Раптом бачить, входить принцеса.
- Про пані, дочка пануючи, вітаю тебе, - мовив він. У відповідь ні слова.
- Мир з тобою, принцеса! Мовчання.
- Ну, будь по-твоєму. Коли ти не прагнеш із мною говорити, може, свічник погодиться? - Повернувся юнак до свічника й говорить: - Мир з тобою, царський свічник!
- Та с тобою мир і благословенье Аллаха.
- Повідай нам яку-небудь історію, щоб скрасити сумний час, у який ми живемо.
- Так слухай же.
Жили у прадавні часи три брати, - почав свічник.- Та була у них двоюрідна сестра. Кожний із братів праг одружитися на ній. Сперечалися вони, сперечалися, так нічого й не розв'язали. Тоді люди тієї країни сказали: нехай кожний відправиться у подорож, і хто повернеться із самим коштовним подарунком, той і побере дівчину у дружин.
Їхали брати, їхали, глядь - розвилка трьох дорогий. Роз'їхалися вони у різні сторони, і кожний знайшов, що праг. Молодший брат - джерело живої води, середній - килим-літак, а старший - всевидюче дзеркало. З'їхалися вони у розвилки, старший брат глянув у своє дзеркало й говорить:
"Брати, сестра наша вмирає".
"Летимо", - мовив середній.
Сіли вони на килим-літак і як оком змигнути опинилися у своїй країні. Сестра їх уже ледь дихала. Побрав тоді молодший брат живої води й влив трохи капель їй у рота, і дівчина негайно ожила, начебто нічого з нею не було.
Скінчив свічник оповідання, а потім запитує:
- Хто ж із трьох братів повинен одружитися на дівчині? Не будь у старшого дзеркала, не довідалися б вони, що вона при смерті. Не будь у середнього килима-літака, не поспіли б вчасно. А не будь у молодшого живої води, не вдалося б її пожвавити.
- Звичайно, молодший брат.- викликнув юнак.- Не знайди він живої води, не ожила б вона.
Та раптом принцеса-мовчунка заговорила, і мовлення її відрізнялася красномовством.
- Клянуся Аллахом, юнак, твої міркування мені незрозумілі. Якби не
Старший брат, який знайшов дзеркало, вони ніколи не довідалися б, що дівчина вмирає, ніколи б не добралися до неї, ніколи б не пожвавили. Ні, вона повинна дістатися тільки старшому братові, який знайшов дзеркало. У ту ж мить накинула юнак на принцесу покривало й сказав:
- Мовчи, у тебе погано пахне з рота. Кади й свідки, що тайкома спостерігали за ними, були
Дуже здивовані: чи бачене, принцеса-мовчунка тільки що говорила як сама теперішня бовтанка. "Подивимося, що буде завтра", - сказали вони собі.
Усе пішли, а юнак прикинувся сплячим. Підкралася принцеса до свічника й говорить:
- Мир з тобою, про царський свічник!
Відповіді не надійшло. Розгнівалася принцеса великим гнівом і зламала його. Ранком витягся юнак коробочку з-під зламаного свічника й запитує:
- Тепер куди покласти тебе?
- Поклади мене під крісло.
Уночі повторилося всі спочатку. Як не намагався юнак розговорити принцесу, нічого у нього не вийшло. Нарешті він сказав:
- Не прагнеш говорити - не треба. Може бути, крісло поговорить із мною. Мир з тобою, про царське крісло!
- Мир з тобою! - відповіло крісло.
- Розкажи нам яку-небудь історію, допоможи ніч скоротати.
- Добре, розповім я вам історію.
Подорожували колись три людини: тесля, кравець і шейх. Одного разу ніч застала їх у пустелі. Розв'язали вони спати по черзі: першу третину ночі пабонує тесля, другу - кравець, а останню - шейх. Та ось, поки
Інші спали, вистругав тесля з поліна ляльку. Перемінив його кравець - зшив ляльці плаття. Прокинувся шейх, побачив ляльку, по образу й подобі людину, але без душі. Звернув він свої молитви до Аллаха, щоб вдихнув він у ляльку живу душу. Аллах почув молитвам шейха - і лялька стала живою дівчиною. Ранком заспорили подорожани, кому вона повинна належати. А як по-твоєму?
- Шейхові, звичайно, - відповів юнак.
Раптом, як і минулого разу, заговорила принцеса:
- Клянуся Аллахом, мені дивно вас слухати. Кому як не теслі одружитися на ній? Не змайструй він ляльку, дівчини не було б. Тесля повинен одружитися на ній.
Повернувся тоді юнак до принцеси й говорить:
- Мовчи! У тебе погано пахне з рота! Прибігли кади й свідки до царя:
- Ось уже дві ночі твоя дочка розмовляє, про цар!
- Моя дочка?
- Так!
- Добре, ступайте, подивимося, що буде на третю ніч.
Тим часом юнак прикинувся сплячим. Підійшла принцеса до крісла й говорить:
- Царське крісло! Але крісло мовчало.
- Так як ти смієш, наша власність, не відповідати мені! - розгнівалася принцеса й зламала крісло.
Ранком вийняв юнак коробочку з-під розбитого крісла й запитує:
- А тепер куди мені сховати тебе?
- Поклади під свою чалму. Принцеса не зможе заподіяти їй шкоди. На третю ніч звернувся юнак до принцеси з такими словами:
- Дорога принцеса, ти говорила дві ночі. Скажи й зараз хоч слово. Мовчання.
- У першу ніч, - продовжував юнак, - ти зламала свічник, у другу - крісло. Ці речі належали тобі, і ти мала право зробити з ними як заманеться. Тепер же я поговорю зі своєю чалмою. Мир з тобою, про чалма, - вітав він чалму.
-Мир з тобою, про хазяїн! Що тобі потрібне? Чому б тобі не влаштувати для нас веселе ставши-ление? Ми прагнемо пісень і танців.
Та негайно сім прекрасних дівчат вийшли із чалми. Одна танцювала з бубном, п'ятеро - співали, сьома била у барабан. Усю ніч розважався юнак. Взиграла у принцесі ревнощі, кинулася вона до нього, він їй і говорить:
- Піди! Хіба ти не бачиш, ці дівчата краще тебе. А кади й свідки пішли до царя й розповідають:
- Про цар часу! Дві ночі твоя дочка говорила, а зараз голосно сварить юнака, тому що її здолала ревнощі.
- Не може цього бути! - викликнув цар.- Я повинен бачити це власними очима.
Увійшов цар на жіночу половину й бачить: сидить принцеса скривджена, особи на ній немає.
- Що з тобою, дочка моя? - здивовано запитав він.
- До чого ж несправедливо влаштований мир, панотець, - відповідала принцеса.-Я полюбила цього юнака, а він мене жене ладь.
- Тобі й насправді не подобається моя дочка? - грізно запитав цар юнака.
- Про цар часу! Я полюбив її з першого погляду! - відповів той.
Та велів цар готуватися до весілля. Багато років, до самої старості, жило подружжя у любові й радості.