Розповідають про Беште, що він одного разу розв'язав пуститися у далекий шлях і побрав із собою сойфера реб Гирша. Довго вони їхали, поки не приїхали у Стамбул, звідки їм стояло далі їхати морем. Але корабель зі Стамбула відпливав тільки через місяць.
Тоді Бешт розв'язав переплисти море на своєму каптані. Він велів реб Гиршу приготуватися й робити усе, що робить він, Бешт. Вони помолились, перевірили свої цицис, надягли китли й поверх них талеси. Підійшовши до моря, Бешт розстелив на воді свій каптан і сказав реб Гиршу:
- Знай, що вся дорога у нас займе не більше десяти хвилин, це буде кфицас адерех, сокращенье шляхи, але протягом усього часу, що ми будемо нестися по морю, не відкривай око й не оглядайся по сторонах. Ти повинен увесь час повторювати про себе ім'я Боже, яке я тобі зараз відкрию. Дивися, роби, як я говорю, інакше нам обом загрожує найбільша небезпека. Про всякий випадок Бешт вийняв з кишені хустка й міцно-преміцно зав'язала
Їм ока реб Гиршу. Вони сіли на каптан і понеслися по морю швидше птаха, швидше вітру.
На півдороги вони раптом почули лементи допомоги. Це корабель, переповнений людьми, наткнувся на підводний риф. У кораблі утворювалася текти, він став тонути. Люди піднялися на палубу, трюми вже залило водою й корабель повільно поринав у море. Смерть загрожувала пасажирам корабля. Бешт із жалістю подивився на приречених людей і сказав:
- Порятунок людини від смерті - заповідь Божья, і немає нічого важней цієї заповіді. Хто знає, може, для того нам і призначено було тут виявитися, щоб урятувати цих людей. Із цими словами Бешт прив'язав рукав каптана до якірного ланцюга потопаючого корабля, повернув каптан у зворотну сторону й через кілька хвилин доправив корабель із людьми у стамбульський порт.