Одного разу, коли Бешт ще був таємним праведником, він опікував у дорозі багату жінку, яка їхала до поміщика по справах. Під'їжджаючи до лісу, Бешт сказав жінці ( її кликали
Ганьблячи):
- Знайте, що скоро на нас нападе розбійник, але не бійтеся його. Я посланий Богом, щоб покласти кінець його злодіянням.
Не встигнув Бешт домовити, як з лісу вискочив розбійник і крикнув громовим голосом:
- Гроші або життя!
- Грошей у нас ні, - спокійно відповів Бешт. - Убити ти нас не зумієш. Краще йди й покайся у своїх злочинах.
Розбійник розлютив і, вихопивши шаблю, кинувся на Бешта, щоб відрубати йому голову.
Бешт пабоно й суворо глянув на розбійника, і той застиг на місці з піднятою шаблею як укопаний. Розлютований розбійник прийнявся обсипати Бешта прокльонами. Тоді Бешт вимовив Боже ім'я, і розбійник поринув у землю по коліно. Отут би йому понятъ, з ким він має справу, і упокоритися, але він ще пущі став лаяти Бешта й Бога.
- Ось ти який! - сказав Бешт. - Раз ти не прагнеш покаятися й стать людиною, як усі чималі люди, то йди туди звідки прийшов. Після цих слів Бешта розбійник став поринати у землю усе глибше й глибше, поки нарешті не поринув з голо виття. Земля поглинула його. Вражена Ганьблячи дивилася на усе, що відбувається й від жаху не могла рота розкрити.
- Дайте мені слово, - сказав Бешт жінці, - що нікому не розповісте про побачений.
Ганьблячи заприсяглася й дійсно нікому не розповідала про це до того, як Бешт з'явився народу.