У Познанском воєводстві, у одному єврейському містечку, був великий кам'яний будинок, який колись належав багатому ювелірові. У цьому будинку, крім шести верхніх кімнат, був ще великий підвал, у якому ювелір зберігав свої коштовності й, як розповідали у народі, мав там справу із шейдим. Про цей будинок ішла дурна слава. Розповідали про нього всякі дивні й страшні історії. Ніхто у ньому не праг селитися, і тільки один Шолома-Гробар, "цвинтарний єврей" - людей нікого, що не боїться, наважився поселитися у ньому. Став він там жити із дружиною, високою, кощавою бабою, що твій мужик, що обмивала небіжчиків, і бабою-матір'ю, про яку смерть забула і яка ось уже дев'яносто років лікувала людей різними травами й настоями.
Одного разу - це було саме напередодні Гошано Раба - Шолома і його домашні помітили негарне: поставлять на стіл суботні свічі, а їх хтось перекидає; знову поставлять, а їх чиясь невидима рука. викине у двір. З тих пір так і пішло: те молоко раптом скисне, то складені півгодини тому назад у купу свіжі яблука раптово виявляться наскрізь гнилими, те ні з того ні із сього подушки із застелених постель піднімуться у повітря або просто вилетять через вікно у двір.
Але не з того тесту був зліплений Шолома і його домашні, щоб злякатися таких речей. Одного разу прийшов до Шоломі фруктівник. Він праг зняти у нього підвал, щоб зберігати там фрукти. Спустився фруктівник оглянути підвал. Однак пройшло півгодини, пройшла година, а фруктівник усе не показується. Стривожився Шолома, спустився з вогнем у підвал, бачить: лежить у входу мертвий фруктівник.
Отут уже всполошилась уся сім'я Шоломи. Побігли до рабина. Рабин вислухав усе, що розповів йому Шолома. Викликав він до себе шамеса, підійшов з ним до будинку Шоломи, устав у входу у підвал і велів шамесу сурмити у шойфер. У відповідь на трубний заклик з підвалу з'явився шейд.
- Навіщо ти потривожив мій спокій? - зі злістю запитав він рабина.
- А навіщо ти тривожиш спокій людей? Чому ти вбив ні у чому не винної людину? Іменем Шаддай я зобов'язую тебе тримати переді мною відповідь і підкоритися моєму суду, - строго мовив рабин.
Та сказав йому шейд:
- Будинок цей і підвал належить нам, шейдим, по праву спадкування.
- На якій підставі? У ім'я Бога - відповідай! Та шейд почало своє оповідання:
- У цьому будинку жив колись багатий ювелір. Верхній поверх був жилою, а у підвалі перебували його скрині з коштовностями й жили шейдим. Серед шейдим була одна відьма-красуня. Спокусився ювелір її красою й став жити з
Їй, як із дружиною. Так і жив він, ділячи свій час: нагорі - із земною, законною дружиною, тихої й скромної, а у підвалі - з відьмою, яка горячила у ньому кров, затягала й відволікала від роботи, від молитов і від законної дружини. Дружина стала зауважувати, що чоловік ставиться до неї не так, як раніше, але ніяк не могла зрозуміти причини. Скільки вона його не запитувала, він завзято відмовчувався й ні про що не розповідав.
Це трапилося у свято Пейсах, під час першого сейдера. Ювелір просидів за столом разом із дружиною всю першу половину сейдера. Раптом після трапези, коли пора було приступати до другої половини сейдера, до вихвалянь, мотвам і пісням, він піднявся й вийшов через стіл. Стривожена дружина пішла слідом за ним і побачила, що чоловік спустився у підвал. Прокралася й вона слідом за ним у підвал. Бачить: за столом, заставленим святковими стравами й винами, сидить оголена красуня відьма, а її чоловік сидить поруч із тою відьмою, обіймає її й цілує.
Поза собою від жаху й горя дружина побігла до рабина й розповіла йому про усе.
Почув це рабин і, незважаючи на пізню годину, велів шахові викликати до себе негайно ювеліра.
З'явився ювелір, а рабин його запитує: " чи Зізнаєшся ти, лиходій, у тому, що живеш із відьмою, як із дружиною?"
Сполотнів ювелір як полотно й зізнався. Тоді вклав рабин у руки тремтячого ювеліра книгу Зогар і змусив його заприсягтися, що не стане він більше бачитися з тою відьмою, а якщо зустріне - плюне три рази й піде. Побрав рабин у руки Зогар, підняв книгу над головою ювеліра й сказав так: "Якщо ти порушиш свою клятву, те так будеш ти проклятий, так умруть діти твої при житті твоєї, так зубожієш ти й приречений будеш ходити по будинках за милостинею й засуджений ти будеш на страшну нору - койрес - передчасну смерть".
З тих пір ювелір з відьмою не зустрічався. Пройшло тридцять років. Ювелір важко занедужав, дні його були полічені. раптом - це було напередодні його смерті - у кімнаті вмираючого розгорнули двері, і до хворого підійшла відьма із трьома дітьми - це були її діти від ювеліра. Із плачем кинулася відьма на коліна перед постіллю вмираючого: вона просила про одне, щоб батько віддав їй і їх дітям підвал у вічне володіння. Не дивлячись у особу відьмі, що вмирає сказав, звертаючись до дітей: "Моя передсмертна воля, щоб ви усе користувалися й володіли підвалом мого будинку на правах повної власності". Після цього він повернувся особою до стіни.
У ту ж хвилину відьма й діти покинули вмираючого. З тих пір пройшло багато років. Умер ювелір, умерла його дружина, загинули їхні діти під час останньої польської війни, а відьма й ми, її лети, дотепер живемо у підвалі. Цими словами закінчив шейд своє оповідання й додало:
- Підвал належить нам по праву спадкування, ми нікого не торкали, поки смертні не стали замірятися на нашу власність. Тоді рабин сказав шейду:
- Підвал вам належати не може, тому що, згідно із законом, правом спадкування можуть користуватися тільки люди. Шейдим же або діти шейдим і
Смертних ніякими людськими правами користуватися не можуть. Тому всім
Вам протягом двадцяти шести годин слід звільнити підвал і зникнути.
Іменем Шаддай говорю я це вам і наказую.
З тих пір у тому будинку запанував повний спокій.