У одного чесного єврея був син Исохор, який пішов по дурній доріжці. Він став злодієм, а незабаром, побачивши, що йому везе, зробився грабіжником і зломщиком. Батько став його у тому докоряти, а потім і зовсім прокляв. Тоді Исохор махнув на себе рукою й украй зробився розбійником. Довго він так промишляв на великій дорозі, поки нарешті його не піймали й не заслали на каторгу. Пробув він на каторзі десять років і задумався про життя своєї, про те, як він сам собі її спотворив; адже він міг би жити тихо й щасливо, а зараз його очікує смерть у кайданах. Сабоно засмутився Исохор, став мріяти про спокійну, честной життя й розв'язав бігти з каторги. Одного чудового дня він збив кайдани й біг у ліс. Багато днів і ночей він блукав по лісу й ледве не потрапив у руки, що шукали його стражників. Зрештою йому вдалося добратися до рідний Подолии, але не посмів він іти до батька, поки не стане балтшува й не буде прощений Богом.
Та ось приходить він у одне містечко, заходить до рабина й говорить:
- Ребе! Я розбійник, що втік з каторги. У мене на совісті крадіжки, грабежі, убивства. Якщо я покаюся, то чи буду прощений?
А рабин відповідає:
- Немає тобі вибачення!
Закипіло на серце у Исохора, закричав він:
- Раз немає мені вибачення, однаково пропадати, - і одним ударом ціпка размозжил рабинові голову.
Приїжджає у інше містечко, іде до тамтешнього рабина:
- Ребе! Я розбійник, я вбив стільке-то й стільке-то душ і вчора вбив рабина з такого-те містечка. Як думаєте, чи буду я прощений, якщо покаюся?
- Якщо ти навіть рабина вбив, то як тобі допоможе каяття? - відповідає рабин.
Ударом ціпка Исохор убив і другого рабина, а сам пішов у інше місто. Приходить до казенного
Рабинові й розповідає, що він, мол, убивця, жадає покаяння й що він убив двох рабинів через те, що вони відмовили йому у прощенні. Отут казенний рабин зрозумів, що, якщо відмовить каторжникові у прощенні, той і його може вбити, і говорить йому:
- Якщо ти станеш щирим балтшува, те можеш бути прощений. - Ребе! - заблагав каторжник. - Накладете на мене будь-яке покаяння, і я його виконаю.
- Тоді зроби так, - говорить казенний рабин, надягни просте плаття й пустися по миру пішки. Де будеш днювати, там не ночуй, спати ти повинен тільки у синагогах, на голому ослоні, а на ранок іти далі, їж тільки чорний хліб і запивай водою - крім субот і свят. У яку б синагогу не прийшов - тобі слід насамперед лягти поруч із порогом, щоб вхідні топтали тебе ногами, і щораз, як на тебе настануть, говори голосно: "Я заслужив це, Господи!"
- Я усе це виконаю з радістю, - говорить розбійник, - але як довго буде тривати моє покарання?
Отут казенний рабин подивився на гіпсову фігуру Мойсея, що стояла у нього у кімнаті, і говорить:
- Воно буде тривати доти, поки ця фігура не почне плакати людськими сльозами.
Розпрощався Исохор з казенним рабином і пів з торбами. Мандрував він рік, і два, і три. Люди дивували його святості й довготерпінню, а деякі навіть просили у нього благословення, але він говорив про себе:
- Я великий грішник і Богом ще не прощений. На четвертий рік розв'язав він піти до того казенного рабина, а по дорозі зайшов у корчму. Сіл у порога, задрімав. Раптом чує за фіранкою шепіт. Це шепотяться п'ятнадцятирічний син корчмаря і його вчитель-ешиботник. Та чує Исохор, що вчитель умовляє хлопчика піти з будинку й піти у розбійники разом з ним. Спокушає вчитель учня вільним життям і багатством, а хлопчик знехотя, поступово уступає вчителеві й ось-ось уже готовий погодитися. Отут закипіло серце у Исохора. Схопив він ціпок, підбіг до вчителя й размозжил йому голову. Потім вискочив з корчми й бігцем пустився у місто.
Отут ми залишимо Исохора на дорозі, обженемо його й зайдемо у будинок казенного рабина. Той, тільки що пообідавши, сіл за стіл із книгою у руках. Але не читалося йому. Він чомусь раптом згадав про дивного розбійника, який був у нього кілька років тому назад. Дійшли уводити, увести до ладу нього слухи про нього, про його святість, про повагу народу до нього.
"Невже він дійсно коли-небудь буде прощений?" - думає й підняв очі до гіпсової скульптури Мойсея.
Та раптом - чи то здається, чи то немає? З очей Мойсея закапали теперішні сльози. Ось їх стало усе більше й більше. Ось на підлозі вже більша калюжа, уже вода доходить до ніг. Отут казенний рабин підхопився й закричав не своїм голосом:
- Він прощений! Він десь тут! Та послав шамеса знайти й привести мандрівника Исохора. Незабаром його знайшли. Він ішов до будинку казенного рабина. Як тільки зайшов у будинок, так зараз же Мойсей перестав лити сльози, і вода, що піднявся на цілий аршин, піла на спад. Отут рабин подав руку Исохору:
- Шолом алейхем, - говорить, - свята людина! У той же день приїхав щасливий батько Исохора й відвіз його у рідне місто. Як не просили його жителі міста, Исохор нізащо не праг прийняти гроші, які вони зібрали для нього. Він став простим ковалем і був дуже щасливий, заслуживши Боже прощення й людська повага.