У давні-предавні часи стояла на березі великої ріки одне сільце. Весело й багато жили там люди. Тільки ось була у них одне лихо: побудують через ріку міст - міцний, гарний, - а як дощ піде або вітер задує, розлетиться міст на дрібні друзки й униз за течією спливе. Скільки не будували люди мости, а такого, щоб дощ або бурю витримати міг, ніяк побудувати не могли. Зібралися вони одного разу, рада тримати сталі: як такий міст побудувати, щоб вічно стояв? Думали, думали й розв'язали у сусіднє село сходити - теслі покликати. Був той тесля майстром хоч куди, з усією округи до нього люди йшли допомоги просити.
Прийшли селяни до теслі, у уклоні низькому схилилися й говорять:
- Просимо тебе, ушанований майстер, побудувати у нашому селі міст.
- Добре, - погодився тесля. - Буде вам новий міст!
- Ну й славно! - обрадувалися селяни.
Повернулися вони додому й чекати сталі, коли ж тесля новий міст вибудує.
А у теслі на душі неспокійно. Узявся я за справу зопалу, - думає. - Неспроста у тому селі мости на друзки розлітаються. Та й дружина гарчати стала:
- Даремно ти за цю справу узявся. А раптом і твій міст під дощем не встоїть? Ось сором-те буде!
Ну, робити нема чого - раз обіцянка дана, виконувати його треба. Зібрався тесля й на берег ріки відправився - оглянути те місце, де міст будувати буде. Прийшов він на берег, бачить - розлилася ріка від дощів, вирує-клекоче.
- Так, непроста ця справа - через бурхливу ріку міст побудувати, - промурмотав тесля. - Треба б його ось так будувати а може... і ось едак...
Довго він на березі стояв, усе ніяк розв'язати не міг: як же цей міст будувати. Раптом ні з того, ні із цього піднялися у ріці високі хвилі, закрутився вир і з'явився з води величезний демон.
- Га-Га-Га! А ось і я! - загуркотів він. - Ну що, тесля, придумав, як через нашу ріку міст будувати будеш?
- Так ось, думаю... - відповідає демонові тесля. - Дуже мені хочеться людям допомогти й міст гарний побудувати.
- Нічого у тебе не вийде, і не намагайся, - засміявся демон. - Силоньок
Не вистачить. Ніхто з людей цей міст побудувати не зможе. Не по людських силах ця робота. Правда, знаю я, як тобі допомогти...
- Знаєш? - зрадів тесля. - Тоді дай мені рада, нічого для тебе не пошкодую.
Нахилився демон до теслі ближче й говорить:
- Нічого не пошкодуєш, значить? Так ти не бійся, я дорого не поберу. Давай так зробимо: я міст побудую, а ти мені своє око віддаси. Іде? Обімлів тесля:
- Моє око? Навіщо він тобі? - запитує.
- Ну ось, ти й злякався! - покачав головою демон. - Це ж не боляче!
Зате міст через ріку століття стояти буде! А люди розв'яжуть, що це ти його побудував.
- Не знаю, що тобі й відповісти... - розгубився тесля.
- А ти подумай, - сказав демон, - до завтра подумай. Та у безодню поринув.
Коштує тесля на березі, рукою рушитися від страху не може. Може, приснилося мені усе це? - думає. - Дочекаюся ранку, а там подивимося, що буде. На наступний ранок, ще затемна, відправився тесля на берег ріки. Тільки до води підійшов, так як укопаний і зупинився: височіє над рікою половина мосту, так як добре зрубана!
- Агов, тесля, - почув він, - подобається тобі мій міст? Я ж говорив, що гарний міст буде!
Підняв тесля голову, бачить - сидить на краю мосту демон, посміхається.
- Невже ти один за ніч полмоста побудувати встигнув? - здивувався тесля.
- Звичайно, один! - з гордістю відповів демон. - Це вам, людям, підмога потрібна, а мені - ні до чого. Потер демон руки від задоволення, що похвалили його, і запитує:
- Віддаси своє око за мій міст?
- Не розв'язав ще, - відповів тесля. - Ось добудуєш, тоді й говорити будемо.
- Добре, - погодився демон. - Завтра ранком, виходить, і поговоримо. Зовсім засмутився тесля, що робити, не знає: і міст гарний, і око віддавати шкода. Прокинувся він ранком, чує: гуркоче у небі грім і дощ ллє як із цебра.
Зрадів тесля: Ну, тепер розлетиться демонів міст на друзки, і не треба мені буде йому своє око віддавати!
Зібрався він і на берег побіг. Бачить - добудував демон за ніч міст, так такий гарний! Та ось чудо: дощ хльостає, хвилі здіймають, а міст коштує собі, як стояв, не шелохнется навіть!
Злякався тесля не на жарт:
Погибель моя прийшла, - думає, - не отвертеться мені тепер, прийде око демонові віддавати. А отут саме й демон з води визирнув.
- Бачиш, який славний міст я побудував! - похваляється. - За таку красу й ока не шкода! Давай сюди око!
- Почекай ще небагато, - заблагав тесля. - Треба, щоб усе по честі було. Бачу я, що не зломили твій міст дощ і вітер, а ось чи витримає він бурю?
- Звичайно, витримає! - засміявся демон. - Так ти, я бачу, час тягнеш, боржок віддавати не прагнеш. Недобре це!
- Послухай, - сказав тесля. - Ну, що ти до мого ока причепився? Може, я як-небудь по-іншому з тобою розрахуюся?
- По-іншому? - здивувався демон. - А що з тебе ще-те побрати можна? Думав він, думав, нарешті, і говорить:
- Добре, загадаю я тобі загадку. Відгадаєш - міст тобі подарую, не відгадаєш - око віддаси.
- Загадуй свою загадку, - погодився тесля.
- Бач ти, як осмілів! - захихикав демон. - Думаєш, я тобі легку загадаю? Ану ж бо, довідайся до ранку, як мене кличуть!
- Як тебе кличуть?! - оторопів тесля. - Хто ж мені це скаже, хто знає?
- Не довідаєшся - око віддаси! - крикнув на прощання демон і у воду пішов. Побрів тесля додому сумний-пресумний. Ліг спати, так не йде до нього сон. Як демона кликати можуть? - думає. Чує тесля - заплакав у сусідній кімнаті дитина, підійшла до нього дружина, заспокоїла, так пісеньку наспівувати стала:
-Спи, маля мій, засип! Демонові імені не називай! А то Оніроку прийде, Та вічко твій побере!
- Що за дивна пісня! - здивувався тесля. - Оніроку якийсь прийде... Вічко твій побере... Ой, так це про мого демона пісня! - осінило його.
Підхопився тесля й давай по кімнаті бігати й кричати:
- Оніроку! Оніроку! Оніроку!
Повернулися до теслі спокій і радість. Подивився він у вікно: а там місяць яскравий світить, посміхається. На наступний ранок ледве світло побігло тесля до ріки. А демон уже на мосту сидить - його чекає.
- Ну що, тесля, довідався моє ім'я? - запитує.
А теслі прямо так і розпирає ім'я демоново сказати. Але розв'язав він спочатку демона подурачить. Гається з відповіддю.
- Бачу я, не знаєш ти мого імені, - сказав демон. - Віддавай око!
- Ні, ні, почекай! - закричав тесля. - Тебе кличуть... Онітаро!
- Га-Га-Га! - засміявся демон і навіть підстрибнув від радості. - Не відгадав, не відгадав! Давай сюди очей!
- Зараз, зараз скажу, - знову зробив вигляд, що задумався, тесля. - Тепер не помилюся. Тебе кличуть... Оніхати!
- Невірно, невірно! - заверещав від захвату демон. - Не знаєш, однаково не знаєш! Віддай очей! Вискочив він з води, підбіг до теслі, ось-ось очей вирве.
- Згадав! Згадав! - закричав що було сечі тесля. - Тебе кличуть Оніроку! Тебе кличуть Оніроку! Наш міст побудував Оніроку! Витріщив демон ока. Постояв так із хвилину, а потім як у воду кинеться - і зник.
- Почекай, Оніроку, не йди! - закричав тесля. - Я прагну, щоб усе знали, що це ти міст через ріку побудував!
Кликав тесля демона, кликав, так усе безглуздо. Не з'явився більше Оніроку. Ніхто його з тієї пори так і не бачив. А міст, демоном побудований, багато років людей радував, і ніякі бури й дощі йому не страшні були.