У краї Ла Рош, як, втім, і у його околицях, усі добре знають, що таке шета. Шета – це збори темних сил, диявольський хід, у якому беруть участь не тільки душі померлих грішників, але й живі люди – чаклуни так відьми, що знаходять задоволення у пекельних забавах. Якщо пізньою ніччю до вашого слуху раптом донесуться які-небудь дивні лементи, завивання, дзенькіт ланцюгів або особливий звук, схожий на тупіт безлічі ніг, що біжать по кам'янистій дорозі, то знайте - десь поруч шета, і, заради всього святого, не будьте цікавими, тому що почути шум жахливого збіговиська - це ще півбіди, але побачити, що навіч біснується погань украй небезпечно! Про цей красномовно свідчить історія, розказана Жаном Бродаром, жителем села Ла Рош:
- Матінка проказувала, що були часи, коли повз наше село часто проносилася диявольська процесія, і одного чудового дня люди розв'язали покласти кінець цьому неподобству...
Усе почалося з того, що якась дівчина, зачувши за вікнами виття, крики й стогони, не стрималася від спокуси хоч одним оком подивитися на шету. Навіщо тільки вона не послухалася ради батьків і вийшла на вулицю! Через пару хвилин вона прибігла назад, і що б ви думали? Особа й тіло бедняжки було покрито прищами так бородавками, які довго потім не проходили. Доладно дівчина так нічого й не побачила, тому що дивна хвороба знайшла на неї, як тільки вона переступила поріг своєї ферми.
Зрозуміло, ця жахлива подія стурбувала всіх мешканців нашого села, і вони забажали будь-що-будь змусити відьом, примар і іншу погань перенести свої збори куди-небудь у інше місце, подалі від християнських будинків. Було вирішено поставити на шляху пекельного ходу зображення Діви Марії. Маленьку статуетку Богородиці прикріпили до високого дерева, поруч із яким часто лунали ночами огидні стогони й завивання. Люди дуже сподівалися, що святий лик віджахне парфумів тьми й змусить їх згорнути з наміченого шляху.
З більшим хвилюванням усе чекали появи шети. Настали пісні дні – час, коли добрі християни частіше поминають душі покійних і коли вихідці з того світла бушують із особою люттю.
Та ось, одного разу ввечері люди почули, що шета наближається. Через кілька хвилин диявольська процесія з диким реготом і співом уже прямувала уздовж сільських будинків. Вона тримала курс прямо на дерево зі святим зображенням у галузях. Невже її ніщо не зупинить? Тремтячи від страху, люди прислухалися до шуму, намагаючись зрозуміти, що ж відбувається – там, у ночі. Раптом пекельна пісня обірвалася й регіт затих. Через мить пролунало дивовижне виття й гуркіт. Шета зупинилася. Справа у тому, що проводирем процесії був сам сатана, а переконання цього пана ніяк не дозволяли йому пройти поруч із Пречистим Ликом.
Люди побачили зі своїх віконець, як тисяча маленьких вогників, у які перетворилися учасники процесії, вибудувавшись у ряд, з неймовірною швидкістю понеслася ладь від дерева й незабаром зникла з око геть. Мабуть, це був єдиний раз, коли простим смертним довелося власними очима побачити шету.
З тих пір демони й відьми перестали тривожити добрих жителів нашого села. Уже дуже налякало всю цю погань, що з'явилося у неї на шляху зображення пресвятої Діви Марії. Жалко тільки, що дерево, до якого воно було прироблено, хтось зрубав.
Священик Гюго Оле із сільця Матран розповідав, що у Альпах подорожани часто чують дивні звуки – тихий спів, свист, завивання, а то й голосне ревіння. Іноді вони нагадують нявкання кішки або лемент сови, іноді схожі на музику оркестру, що відіграє на якихось дивних інструментах. Батько Гюго й сам їх чує час від часу, коли у компанії сільських школярів ходить на прогулянку у гори, бродить серед скель у пошуках кристалів і рідких рослин, ночує у вівчарських хатинах. На його думку, подібні акустичні явища викликають потоки повітря, які пробиваються через ущелини або сковзають по вибоях у каменях. А ще один знавець швейцарських Альп, письменник С. М. Перський, проказував, що таємнича музика у горах «розігрується на Еолових арфах стародавнього фасону, яким смичком служить бриз (місцевий вітер), а струнами – тонкі голки й пластинки граніту».