Жив-Був пан так бариня; у них жив козак Петрушка. Пан-Те одружився далеко, не у своїй губернії. Дожили до такого часу, у тещі зробилося свято. Та говорить пан Петрушці: «Поїдемо, Петрушка, до тещі у гості». А Петрушка говорить: «Поїдемо». Зараз Петрушка заклав пару коней, і поїхали. А була справа до осені, близько Спасова дня. Пан поїхав тільки у одному сертучке й поїсти із собою не побрав.
Ось їдуть вони шляхом-доріжкою, і говорить пан Петрушці: «Петрушка! Де нам у нічліг пристати?» А Петрушка йому у відповідь: «Що, - говорить, - на постоялому ще гроші злуплять, а ми у стозі ночуємо». А їхали повз косовиці. Проїхали село й пристали до стогу. Петрушка прив'язав коней до стогу, а сам під стіг зарився. А пан походив, походив, та й він під стіг. А ніч-те була холодна отака, пан змерзнув під стогом. Та став пан Петрушці говорити: «Петрушка, ти не змерз?» Петрушка говорить: « Ні, не змерз».- «А чим ти отак тепло закутався?» А Петрушка панові у відповідь: «Мішком».- «Ще, - говорить, - немає у тебе мішка? Та мені б закутатися». А у Петрушки були мішки запасні. Вихопив з візка мішок і запхав пана головою у мішок, а мішок-те був довгий, на ногах зав'язав. Та закотив пана під стіг.
Пан у сіні зігрівся, жваво й заснув. А Петрушка походив, походив, та й прийшло йому на розум: «Дай, - говорить, - я нарубаю виц так пана відстьобаю». Нарубав Петрушка виц, підійшов до стогу, вихопив пана з-під стогу й зачав стібати, а сам присуджує: «Вас хто сюди кликав у мого стогу коней годувати!» А сам пана лупить. Пан поохав, поохав, потім і перестав, сили вуж немає. Та відвозив
Петрушка пана шляхом, а сам кинув далі вици й сказав: «Я ось ще піду по мужиків, так я вам дам!» Та рівно як ніде не бував, підповз до пана на колінах, а сам стогне, підповз та й запитує: «Пан, чи живий?» А пан насилу відповів: «Живий. Давай, - говорить, - Петрушка, скоріше поїдемо». Розв'язав мішок, витягся пана за ноги, сіли вони у візок і поїхали.
А час став близько напівночі. Панові пристрасть як їсти захотілося. Ось під'їжджають до села, у якому жила баринова теща. Та говорить пан Петрушці: «Петрушка! Коли приїдемо, я буду по підлозі ходити так скажу: «Тартарари!» А теща тебе й запитає: «Що пан говорить?» А ти й скажи: «На стіл станови».
Приїхали до тещі на поветь. Зараз пан у хату, а Петрушка став коней забирати. Забрав Петрушка коней і прийшов у хату. А пан вуж давно роздягнувся так по підлозі ходить. Та сказав: « Тар-Тарари!» Зараз теща й спрошала: «Що, Петрушка, голубчик, пан говорить?» А Петрушка їй у відповідь: «Самовар велить становить». А панові не до чаю. Зараз Петрушку викликати на поветь. «Петрушка, - говорить, — я стану ходити по підлозі й скажу тар-тарари, а ти скажи, що на стіл станови».
Прийшов знову пан у хату, ходить по підлозі й сказав: « Тар-Тарари!» А теща знову підскочила й спрошала: «Що, Петрушка, голубчик, пан говорить?» А Петрушка їй у відповідь: «Йому, - говорить, - поспати полювання». Теща й говорить: «А геть на печі перина раскачена, так поспи з доріжки-те».
Із соромом пан поліз на піч: теща не погодувала так спати уклала. Пан ліг і заснув, а Петрушка чаю напився й пообідав. Хазяї усе вляглися спати на повети, а Петрушка на голбец біля пана.
Тільки хазяї з хати пішли, пан і прокинувся. А Петрушка ще не спав, почув, що пан заворушився, і спрошал його: «Що, - говорить, — спотел?» А пан говорить: « Ні, не спотел, так є полювання». А Петрушка йому говорить: « Перегоди-но, пошукаю. краюшки хліба». А пан радий би й хлібцю. А у Петрушки була краюшка з будинку запасна: він побрав для дороги, дорогою-те м'якушка вигризла, а у кірки глину набив. Подав панові цю краюшку із глиною. Пан на печі їсть, а у нього на зубах трескоток коштує. Та говорить Петрушці: «Петрушка! Який тут хліб-те худий!» А Петрушка панові у відповідь: «Бач, яка у тебе теща-те неря: скоринки запалилися, а у серединці-те не упеклось». Пан погриз краюшку, а залишки Петрушці віддав, а сам знову заснув.
Раптом у тещі корова отелилася. А ніч-те була холодна, теляті-те холодно, і принесли його у хату. Та потрібно було відігріти, а не знають де. А Петрушка ще не спав. Та говорить хазяям: «Валите теляти на піч за пана, він отут відігріється». А теща говорить: « Як так пан осердиться?» А Петрушка говорить: « Ні, пан не сердитий». Вальнули теляти за пана, самі геть пішли. Петрушка побрав ківш води й хлюпнув за пана. Зараз пана й став будити: «Пан, пан! Ти адже, - говорить, - отелився». Пан пробудився. «Повно, — говорить, - брехати-те!» — «Так не брешу, ти лягав — теляти не було, а вистач-но: за тобою теля». Пан пощупав за собою: вірно, що теля! А теля стало відігріватися та й замукав. А пан і говорить Петрушці: « Це ж не диво отелитися, так коли натупатися?» А Петрушка говорить: «Я не знаю коли». А пан говорить: «А коли знадвору на двір биків переганивали, так один бик козлом взиграл, а я у той час і подумав, так, стало бути, у той час натупався?» А Петрушка говорить: «Що тепериче нам робити з телям? Треба йти хазяїв будити так усі селенье піднімати». А пан говорить: «Петрушка, побери, на тобі сто рублів, розплатися, а я, - говорить, - утечу, а ти як поїдеш, так мене кричи, я із сараю вийду». Петрушка одержав сто рублів, а пан надернул калоші так у одному сертучке бігцем у сарай.
Петрушка одержав сто рублів і поїхав додому. Їде Петрушка дверей замкнув і пішов хазяїв будити. «Панотця, - говорить, - адже теля-те пана з'їв!» Хазяї прийшли, подивилися: точно, що немає пана. Та стали Петрушці молитися: «Петрушка, голубчик, скинь теляти, він і нас-те всіх з'їсть». Петрушка взлез на піч, побрав теляти за задні ноги й жбурнув у передній кут, тільки теля ногами протряс. Петрушка й говорить хазяям: « Потрібно топерь іти так у селенье подавати заява, що теля пана з'їло». А хазяї й стали його умаливать: «Не ходи, Петрушка, голубчик! На ось тобі сто рублів, а як додому приїдеш, так скажи, що вмер і тут поховали».
Повз сарай і зачав кричати пана. Пан насилу із сараю вийшов: змерзнув. Сіл пан у віз і спрошал Петрушку: «Що, як там розплатився?» А Петрушка говорить: «Ще своїх сто рублів издержал, усі селенье збіглося так на мене битися, я на селенье сто рублів віддав, а іншу сотню хазяям, і закопали теляти під взъезд, так не знаю топере, що й буде, я насилу вирвався».
Ось вони їдуть шляхом-доріжкою, а місця-те були гористі; пан чекало так чекало у возі, він і помер. А Петрушка не знає, що робити, отстегнул один коня й посадив пана верхи мертвого, прив'язав його до коня, і привід прив'язав до рук, а кінь пустив у жито.
Побачив один мужик і біжить із прапором на пана, сам і кричить більшим матом: «Що ти, - говорить, - негідник, по моєї-те ржі їздиш так кінь годуєш?» Підбіг до пана й хлесть його прапором! Отут пан і голівку повісив. А Петрушка з-бачили побачив і замахав рукою мужикові й закричав: «Що ти, - говорить, - негідник, зробив! Пана-Те ти вбив!» Залишив коня, а сам побіг до пана. Підійшов і. говорить мужикові: «Ти б не бив пана, а з нього б гроші одержав за потраву жита, ось тепер тебе зашлють». Мужик злякався й зачав Петрушці у ноги кланятися. А Петрушка: « Нема чого, - говорить, - кланятися, не вибачу! Дай сто рублів, так вибачу». Зараз мужик сходив додому так гроші й віддав Петрушці. Петрушка підстьобнув коня, посадив пана у віз і поїхав додому.
Та під'їжджає до будинку, і вийшла бариня зустрічати свого пана да Петрушку: «Добро дарувати, яке з'їздили?» А Петрушка відповідає: «Я з'їздив добре, так ось пана мертвого привіз, місця-те гористі, його до смерті й зачекало». А бариня дуже рада тому, що пана пережила: вона Петрушку любила раніше.
Поховали пана, а бариня за Петрушку вийшла заміж. Та взиграли свадебку.