У деякому царстві, у деякій державі жив король; у нього було три сини: Васабо-Королевич, Федір-Королевич і Іван-королевич. «Люб'язні діти! - говорив їм батько. - Ви бачите, що я старий; а чутно, що за тридев'ять земель у тридесятому царстві, у соняшниковій державі є живаючи й мертва вода і яблунь, на якій ростуть такі яблука, що й старому можна від них зробитися молодим. Як би добути цієї води й цих яблук?» Васабо-Королевич наказав осідлати собі коня й поїхав у шлях; їхав він чи довго, чи коротко, чи близько, чи далеко, скоро казка позначається, так не швидко справа робиться, і заїхав у такі гори й прірви й лісу непрохідні, що став побоюватися втратити дорогу; відвертав назад і сказав батькові, що соняшникової держави ніде не знайшов. Поїхав Федір-Королевич, і з ним трапилося те ж.
Тоді здумав спробувати счастия менший брат, Іван-королевич; він поїхав по новій дорозі, їхав-їхав і бачить: коштує хатинка на курьих ніжках, а у хатинці довбня-яга. Запитує його яга-баба: куди їде й волею алі неволею? «Скільки неволею, — відповідав Іван-королевич, — а вдвічі того своєю охотою!» — і розповів їй, куди й навіщо шлях тримає. Яга-Баба дала йому нового коня й послала до своєї сестри; ця теж перемінила йому коня й послала до третьої сестри, яка, довідавшись у чому справа, повела королевича у стайню й сказала: «Ось тобі кінь; поїдь на цьому, а свого залиши у мене. А ось і дорога, що веде у державу, у якому є живаючи й мертва вода й моложаві яблука. Туди не можна проїхати інакше, як нічним часом. Там побачиш ти високу стіну, перескоч її й поїдь прямо до садових воріт; у саду знайдеш яблунь, на якій ростуть моложаві яблука, і поруч два колодезя з живою й мертвою водою. Так як поїдеш назад, бережися, щоб кінь твій не зачепив ні за одну струну з тих, що проведені до стіни».
Іван-королевич так усі й зробив; перескочив через стіну й у'їхав у сад, нарвав моложавих яблук і налив у склянки живої й мертвої води, так як став ворочатися — не вберігся: стрибаючи через стіну, кінь його зачепив за струни, і від того піднявся у всьому місті дзвін, барабанний бій і гарматна пальба; усе стривожилося. Цар-Дівиця, якої належали й моложаві яблука, і живаючи й мертва вода, наказала осідлати коня й негайно ж пустилася за Іваном-Королевичем у погонь; але не наздогнала. Іван-королевич брав у кожної баби-яги по свіжому коневі; а цар-дівиця як приїхала до першої яги й стала про нього запитувати: «Не бачила ль де, баба-яга, такого-те людину?» — «Не бачила», — відповідала яга, а сама стала просити цар-дівицю, щоб побила у неї й заспокоїлася від такого далекого шляху. Цар-Дівиця пробула у яги-баби цілий день і цілу ніч; те ж трапилося й у інших двох сестер яги-баби. Коли цар-дівиця стала наганяти Івана-Королевича, він у'їхав уже у свою державу. «Щасливий ти, королевич, — сказала цар-дівиця, — що не попався у мої руки; але постій, я буду до тебе у гості!»
Іван-королевич приїхав додому, вийняв склянки з живий і мертвої водою, поклав на блюдо моложаві яблука й усе це підніс своєму батькові. Король досить зрадів, з'їв кілька яблук і помолодів. Стали вони собі жити так веселитися. Раз здумав король глянути у віконце й побачив у заповідному своєму лузі розкинутий намет; негайно ж послав він довідатися, хто такий насмілився розкинути свій намет у королівському заповідному лузі? А у наметі була цар-дівиця, і говорила вона: « Приїхала-Де я за тим, щоб король видав мені зі своїх синів винуватого; а не видасть — я усе місто розорю». Пішов до неї Іван-королевич. «Що мені з тобою робити? - сказала вона. - Коли ти був стільки сміливий, що викрав у мене чудесну воду й моложаві яблука, то прагну бути твоею дружиною». Королевич одружився на цар-дівиці й поїхав жити у її державу.