У одному селі була дівка — лежака, ледарка, не любила працювати, аби як погуторити так побалакати! Та здумала вона зібрати до себе дівок на попрядухи. А у селах звичайно вуж лежаки збирають на попрядухи, а лакомогузки ходять. Ось вона зібрала на ніч попрядух; вони їй прядуть, а вона їх годує, пригощає. Те, рє, і розговорилися: хто з них смелее? Лежака говорить: «Я нічого не боюся!» — «Ну, коли не боїшся, — говорять попрядухи, — так мабуть повз цвинтарю до церкви, зніми із дверей образ так принеси». - «Добре, принесу; тільки кожна напряди мені по качану ». А це почуття-те у ній є, щоб їй нічого самої не робити, а щоб інші за неї робили. Ось вона пішла, зняла образ і принесла. Ну, ті бачать — точно образ від церкви. Треба тепер несть образ назад, а час вуж до півночі. Кому
Несть? Лежака говорить: «Ви, дівки, прядіть; я сама віднесу, я нічого не боюся!»
Пішла, поставила образ на місце. Тільки йде назад повз цвинтарю й бачить: мрець у білому савані сидить на могилі. Ніч-Те місячна, усе видне. Вона підходить уводити, увести до ладу мерцеві, стягнула з нього саван; мрець нічого не говорить, мовчить — знать, час не прийшов ще йому говори-те. Ось вона побрала саван, приходить додому. «Ну, — говорить, — образ віднесла, поставила на місце, так ось ще з мерця саван стягнула!» Дівки — які спужались, які не вірять, сміються. Тільки повечеряли, лягли спати, раптом мрець стукається у вікна й говорить: «Віддай мій саван! Віддай мій саван!» Дівки перелякалися — ні живі ні мертві; а лежака бере саван, іде до вікна, відчинила: «На, — говорить, — побери!» — « Ні, — відповідає мрець, — неси туди, де побрала!» Тільки раптом півні запекли — і мрець зник.
На іншу ніч вуж попрядухи усе по будинках розійшлися; у той же сама година знову мрець приходить, стукається у вікно: «Віддай мій саван!» Ось батько й мати лежаки відчиняють вікно, віддають йому саван. - « Ні, — говорить, — пущай вона віднесе туди, де побрала!» Ну, як іти з мерцем на цвинтар? Страшно! Тільки півні проспівали — зник мрець. На інший день батько й мати послали за священиком; розповіли йому так і так і просять пособить їх горю: « чи Не можна, — говорять, — обідню відслужити?» Священик подумав: «Ну, мабуть! Велите їй завтра до обідні виходити». Назавтра пішла лежака до обідні; почалася служба, народу багато знайшло! Тільки як стали херувимську співати, раптом звідки піднявся страшний вихор, ажно всі ниц попадали! Схопив її, так об землю. Дівки не стало, тільки одна коса від неї залишилася.