Одного разу лисиця всю більшу осінню ніч протаскалася по лісу не евши. На зорі прибігла вона у село, зійшла на двір до мужика й полізла на насесть до курей. Тільки що підкралася й прагла схопити одну курку, а півневі прийшло час співати: раптом він крабоми захлопав, ногами затупотів і закричав у усі горло. Лисиця з насести-те так зі страху полетіла, що тижня три лежала у лихоманці.
Ось раз заманулося півневі піти у ліс — розгулятися, а лисиця вуж давно його стереже; сховалася за кущ і чекає, чи скоро півень підійде. А півень побачив сухе дерево, злетів на нього й сидить собі. У той час лисові нудно здалося чекати, захотілося зманити півня з дерева; ось думала, думала, та й придумала: дай спокушу його. Підходить уводити, увести до ладу дереву й стала здоровкаться: «Здраствуй, Петенька!» — «Навіщо її лукавий заніс?» — думає півень. А лисиця приступає зі своїми хитростями: «Я тобі, Петенька, добра прагну — на дійсний шлях наставити й розуму навчити. Ось ти, Петя, маєш у себе п'ятдесят дружин, а на сповіді жодного разу не бував. Злазь до мене й покайся, а я всі гріхи з тебе зніму й на сміх не підніму».
Півень став спускатися нижче й нижче й потрапив прямо лисиці у лабети. Схопила його лиса й говорить: «Тепер я задам тобі жару! Ти у мене за усе відповіси; попомнишь, блудник і капосник, про свої худі справи! Згадай, як я у осінню темну ніч приходила й прагла покористуватися одним куренком, а я у той час три дні нічого не їла, і ти крабоми захлопав і ногами затупотів!..» — «Ах, лисиця! - говорить півень. - Ласкаві твої словеса, премудра княгиня! Ось у нашого архієрея скоро бенкет буде; у той час стану я просити, щоб тебе зробили просвирнею, і будуть нам з тобою проскури м'які, кануни солодкі, і піде про нас слава добра». Лисиця розпустила лабети, а півень порх на дубок.