Жили-Минулого старий з бабою.
Посіяли вони ріпку. Ось занадився ведмідь ріпку у них красти. Старий пішов подивитися й бачить: багато ріпи нарвано так розкидане колом.
Відвертав він додому й розповідає бабі.
А вона йому говорить:
- Так хто ж ріпу нарвав? Якби люди, так віднесли б. Напевно, це ведмідь проказит! Мабуть-но, старий, покарауль злодія!
Старий побрав сокиру й пішов вартувати на ніч. Ліг під тин і лежить. Раптом приходить ведмідь і давай тягати ріпу — нагорнув ціле беремя й поліз через тин.
Старий підхопився, кинув у нього сокирою й відрубав йому лапу. Сам утік, сховався.
Заревів ведмідь і пішов на трьох лабетах у ліс.
Старий побрав відрубану лапу, приніс додому:
- На, баба, вари.
Баба обдерла ведмежу лапу, варити поставила, вовна зі шкіри обскубала, на шкіру села й почала вовна прясти.
Баба пряде. А ведмідь зробив собі липову ногу й пішов до старого з бабою.
Ось ведмідь іде, нога поскрипує, він сам присуджує:
- Скирли, скирли, скирли,
На липовій нозі,
На березовій ключці.
Усе по селах сплять,
По селах сплять,
Одна баба не спить —
На моїй шкірі сидить,
Мою вовну пряде,
Моє м'ясо варить.
Баба почула це й говорить:
- Мабуть-но ти, старий, замкни двері, ведмідь іде...
А ведмідь уже у сіни ввійшов, двері відчиняє, сам присуджує:
- Скирли, скирли, скирли,
На липовій нозі,
На березовій ключці.
Усе по селах сплять,
По селах сплять,
Одна баба не спить —
На моїй шкірі сидить,
Мою вовну пряде,
Моє м'ясо варить.
У ті пори старий з бабою злякалися.
Старий сховався на полати під корито, а баба — на піч, під чорні сорочки.
Ведмідь вліз у хату, став шукати старого з бабою та й догодив у підпілля.
Отут зібрався народ, і вбили ведмедя.