Жила-Була лиса. Ось прийшла осінь, журинька облинял, і нема чим йому літати; довелося зимувати. Захопила його холодна зима й померзает. Побачила його лисинька й говорить: «Ах, журинька, мерзнеш?» — «Мерзну, лисинька».- «Підемо до мене у нору, прокормлю я тебе всю зиму, тольку вивчи мене навесні літати».- «Вивчу, лисинька». Журинька відправився у нору й жив усю зиму. Прийшла червона весна, почали мужички у поле орати, а лисинька кличе жу-риньку по дикому степу літати. Та говорить журинька: «Холодно, лисинька!»
Весна стала тепла, міцно поправився журинька. Лисиця й говорить: «А чи не час нам з тобою, журинька, політати?» — «Пора, лисинька. Ну-но, гайда-но, сідай на мене!» Села лисиця на журавля; той високо возвился й говорить: «Що, лисинька, не чи буде?» — « Ні, журинька, мало; а ось ще - те, - говорить, - до чорненької-те хмаринки, і отут будемо ми у купці». Та добрався журинька до чорної хмаринки й сказав лисиньке: «Так буде?» — «Ну, буде, журинька, вибачай!» Ось лисиця на низ полетіла й хвостиком завертіла, а він не править!
Отут мужик боронував, а її вгорі-те побачив так борону-те зубами обертав. А ось і сказала лиса: «А дай боже мені потрапити на стіг!» А мужик-те сказав: «А дай боже так на борону!» Вона на стіг-те не потрапила, а на борону-те впала й життя отут свою скончала, та й говорить: «Ох, журинька! (А вуж його не мабуть: він полетів.) А не вивчив ти мене, лиходій, літати, а змусив злою смертю помирати!»
Ох, так отут і згорнулася лисиця.
Мужик її у мішечок оболок і у шинок поволок.