Бігла лиса, на ворон зазівалася — і потрапила у колодязь. Води у колодязі було небагато: втопити не можна, та й вискочити — теж.
Сидить лиса, горює.
Іде козел — розумна голова; іде, бородищей трясе, рожищами мотає; заглянув від нема чого робити у колодязь, побачив там лисицю й запитує:
- Що ти там, лисанька, поробляєш?
- Відпочиваю, голубчик, - відповідає лисиця, - там, нагорі, пекуче, так я сюди забралася. Уже як тут прохолодно так добре! Водиці холодненької — скільки прагнеш!
А козлові давно пити хочеться.
- чи Гарна вода-те? - запитує козел.
- Відмінна, - відповідає лисиця.- Чиста, холодна! Стрибай сюди, коли прагнеш; тут обом нам місце буде.
Стрибнув сдуру козел, ледве лисиці не задавив. А вона йому:
- Ех, бородатий дурень, і стрибнути-те не вмів — усю обляпав.
Підхопилася лиса козлові на спину, зі спини на роги, та й геть із колодязя.
Ледве було не пропав козла з голоду у колодязі; насилу-те його відшукали й за роги витяглися.