Еет пан на трійці. Ямщик сидить на козлах.
Витягає з пазухи медяники. А у нього туесок (отут туеском кличуть) з медом. Ну ось, він пряники змочує у меді і їсть. Пан дивиться й говорить: «Що ти, мужик, так роскошно їси, багато, видне, наживаєш? Я — купець, а не дозволяю собі є медяники з медом».- «Так я, - говорить, — пан, брехати майстер. Ось і тримаю парі. Якщо хто може витримати, як я брешу, і не скаже: «брешеш», - тоді я програв. А якщо скаже: «брешеш», - тоді мені двадцять п'ять рублів».- «Якщо прагнеш, будемо парі тримати».- «Якщо ти не скажеш, пан, що я брешу, я тобі п'ять коней віддам». Пан говорить: «Починай, бреши».- «Ось у мене був кінь, пегая. Знадвору зовсім не бігала. Сіл я на її верхи, та й поїхав у ліс, а за поясом у мене був топоренко, так їй по хребтовій кістці усе вдаряв. Оглянувся я назад, а заду у коня ні, їду я на передку. (Пан говорить: «Бреши, брат, може, і правда».) Я повернувся пошукати. Приїжджаю, а зад коштує, і з нього величезна береза у небо кінцем виросла. Зацікавило мене, я зліз із передка так давай на березу лізти. Ліз, ліз, земля навіть згубилася. («Бреши, бреши, може, і правда».) Береза у небо прямо кінцем і вперлася, а я побрав сокиру, так у небі діру й прорубав, і вліз на небо, і давай там ходити. Та рай бачив, і Ісака, і Иакова, і Ревеку з потомством. Нудно, дай я повернуся на землю. («Бреши, бреши, може, і правда».) Я походив та й відправився до цієї діри. Приходжу, берези ні, вірно, кінь траву щипала та й рушила. Ну, що робити! Я знайшов пень, у мене пояс, я й давай мотузку з пояса плести. Мотузку дуже довгу сплів, прикріпив до пня й почав спущаться. Спущался, спущался — землі не мабуть. Я поспущусь, так мотузку обрубаю, так поднаставлю, поспущусь — так поднаставлю. («Бреши, бреши, може, і правда».) Спущался, спущался, страшна бура піднялася, і початок мене тягати — і у Казань, і у Рязань, і у Астрахань. Упав я у пекло, на самий зад. Та там вашого батька зустрів. На ньому чорти погану воду возять...»
Пан і кричить: «Брешеш, сукин син! По-перше, він дворянин, а по-друге, він ще живий!» — «Ось, - говорить ямщик, - тепер подаруйте мені двадцять п'ять рублів! Тому я живу так медяники жую!»