У деякому царстві, у деякій державі жив-був старий, у нього було три сини: двоє — розумних, третій — дурень. Помер старий, сини розділили маєток по жеребью: розумним дісталося багато всякого добра, а дурневі один бик — і той худий! Прийшов ярмарок; розумні брати збираються на торг їхати. Дурень побачив і говорить: «Та я, братики, поведу свого бика продавати».
Зачепив бика веревкою за роги й повів у місто. Трапилося йому йти лісом, а у лісі стояла стара суха береза; вітер подує — і береза заскрипить. «Почто береза скрипить? - думає дурень. - Уж не чи торгує мого бика? - Ну, — говорить, — коли прагнеш купувати — так купуй; я не ладь продати! Бик двадцять рубльов коштує; менше побрати не можна... Виймай-но гроші!» Береза нічого йому не відповідає, тільки скрипить; а дурневі чудиться, що вона бика у борг просить. «Прошу, я почекаю до завтрего!» Прив'язав бика до берези, розпрощався з нею й пішов додому. Ось приїхали розумні брати й стали запитувати: «Ну що, дурень, продав бика?» — «Продав». - « За дорого?» — « За двадцять рубльов». - «А гроші де?» — «Грошей ще не одержував; сказане — завтра приходити». - «Ех ти — простота!» На інший день зранку встав дурень, спорядився й пішов до берези за грішми. Приходить у ліс — коштує береза, від вітру гойдається, а бика немає;
Уночі вовки з'їли. «Ну, земляк, подавай гроші, ти сам обіцяв, що сьогодні заплатиш». Вітер подув — береза заскрипіла, а дурень говорить: «Бач ти який невірний! Учора казав: завтра віддам, і нонче те ж обіцяєш! Так і бути, почекаю ще один день, а вуж більше не стану — мені самому гроші потрібні». Відвертав додому. Брати знову до нього пристають: «Що, одержав гроші?» — « Ні, братики, довелося ще День почекати». - «Так кому ти продав?» — «Сухій березі у лісі». - «Екой дурень!»
На третій день побрав дурень сокира й відправилася у ліс. Приходить і вимагає грошей. Береза скрипить так скрипить. « Ні, земляк, коли усе будеш сніданками пригощати, так з тебе ніколи не одержиш. Я жартувати-те не люблю, жваво з тобою оброблю!» Як вистачить її сокирою — так друзки й посипалися у усі сторони. У тій березі було дупло, а у тому дуплі розбійники сховали повний казан золота. Розпалося дерево надвоє, і побачив дурень чисте золото; нагорнув цілу підлоги й потяг додому, приніс і показує братам. «Де ти, дурень, добув стільки?» — «Земляк за бика віддав; так отут ще не сповна всі, чай і половини додому не притяг! Підемо-но, братики, забирати решта!» Пішли у ліс, забрали гроші й несуть додому. «Дивися ж, дурень, — говорять розумні брати, — нікому не кажи, що у нас стільки золота». - «Мабуть не скажу!»
Раптом попадається їм назустріч дячок. «Що ви, хлопці, з лісу тягнете?» Розумні говорять: «Гриби». А дурень поперечить: «Брешуть вони! Ми гроші несемо; ось подивися!» Дячок так і ойкнув, кинувся до золота й давай вистачати пригорщами так у кишеню, сунути. Дурень розсердився, ударив його сокирою й убив до смерті. «Ех, дурень! Що ти наробив? - закричали брати. - Сам пропадеш і нас загубиш! Куди тепер мертве тіло запроторювати?» Думали-Думали й стягнули його у порожній льох, так там і кинули.
Пізно ввечері говорить старший брат середнему: « Справа-Те виходить негаразд! Як стануть про дячка розшукувати, адже дурень усе розповість. Давай-но вб'ємо козла так схоронимо у льосі, а мертве тіло зариємо у іншому місці». Дождали вони глухої ночі, убили козла й кинули у льох, а дячка знесли у інше місце й зарили у землю. Пройшло кілька днів, стали про дячка скрізь розшукувати, у усіх розпитувати; дурень і відгукнувся: «На що він вам? А намедни я його сокирою вбив, а брати на льох знесли».
Негайно вхопилися за дурня: «Веди, показуй!» Дурень поліз у льох, дістав цапину голову й запитує: «Ваш дячок чорний?» — «Чорний». - «Та с бородою?» — « Так, і з бородою». - «Та рога є?» — «Які там рога, дурень!» — «А ось дивитеся!» — і викинув голову. Люди дивляться — як є козел, плюнули дурневі у очі й розійшлися по будинках. Казці кінець, а мені меду корец.