Бувала-Живала бабуся одна-одинехонька. Був у неї бичок. Здумала бабуся до дочки їхати. Здумала, бичка запрягла й поїхала. Їде — присуджує:
Санки маленьки, оглобельки топеньки, Хомут не своп, поїдь — не стій! Біжить бичок.
Їхали, їхали, зустрівся зайко. «Бабуся, підвези мене!» — «Сідай»,
Знову їде — присуджує:
Санки маленьки, оглобельки тоненьки, Хомут не свій, поганяй — не стій! Зустрівся вовк. «Бабуся, побери мене!» — «Сідай».
Знову їде — присуджує:
Санки маленьки, оглобельки тоненьки, Хомут не свій, поганяй — не стій!
Зустрілася лисиця. «Бабуся, побери мене!» — «Сідай».
Знову їде — присуджує:
Санки маленьки, оглобельки тоненьки, Хомут не свій, поганяй — не стій.
Зустрівся ведмідь. «Бабуся, побери мене!» — «Сідай».
Знову їде бабуся, знову присуджує: Санки маленьки, оглобельки тоненьки, Хомут не свій, поганяй — не стій!
Зупинилися: зірвалася заверточка. Треба заверточку зробити. « Ну-Тко, зайко сірий, мабуть - до!» Зайко пішов, приніс у зубах поторчинку суху. « Е-Е-Е! Яка це заверточка? Мабуть-но ти, вовчок, принеси заверточку!» Вовчок пішов, приніс сосонку. « У - У! Яка ж це заверточка? Мабуть-но ти, лисиця!»
Лисиця пішла, бігала, кілочок несе сухий. « У - У! Яку ж ти принесла заверточку? Хіба це заверточка? Мабуть - До ти, медведушко!»
Медведушко приніс лисвяшку маленьку... «Яка ж це заверточка? Піду-но я сама. Вартуйте бичка-те!»
Звірі бичка задерли, з'їли, мохами набили, на ноги поставили, самі у ліс утекли.
Ходила, ходила баба, принесла заверточку. Заверточку зробила, запрягла, поїхала.
Упав бичок. Мохами набитий. « У - У!» — розсердилася баба.
Санки залишила й пішки пішла до дочки.