Злодій з дядьків ішли до царя красти, прийшли до царських воріт. Злодій велить дядькові вперед іти, а дядько злодієві. Пішов, однак, дядько. Пішов дядько, подворотница впала, злодієві голову відітнула; злодій тулово залишив, а голову із собою відніс.
А цар прагне довідатися, хто у нього крав. Став клич кликати всіх бабів зібрати: яка жінка розплачеться, та й дружина вбитого. Злодій дядину дружину навчив: «Ти неси глечик молока, упусти, пролий і плач: «Не жалко глечика, жалко молоко».
Викопали могилу, зібралися баби; погонили бабів повз цю могилу шеренгою, дядина сронила глечик і плаче: «Не жалко глечика, жалко молоко!» Так цар і не міг довідатися злодія.
У шинку стали сипати злато-срібло: чи хто красти буде? Злато-Срібло губиться, а до підлоги ніхто не согибается. Стали людей напувати; пили люди, заспали. Утрях сплять; зайшов піп і бачить у злодія на підошві срібняк. Піп побрав так у злодія лолбороди й оббрив. Прокинувся злодій, довідався, що у ся полбороди ні, побрав так у багатьох полбороди оббрив. Та знову не могли злодія визнати.
А злодій думати став, як попові на зміну заемно овратить. Зробив собі ящик, підробив гумажни крила, одяг гарне плаття й підлетів до попа перед вікна на поруччя. Говорить: «Я ангел господен, ти гідний — тебе на небо нести, тільки будуть митарства, треба їх перетерпіти». Посадив попа у лантух, приніс і повісив на церковни ворота, на огорожу, і надписав напис: «Хто піде у церкву, кажной щоб по лантухові по разу вдарив». Попа отут кажной бив, і до смерті заколотили.
А цар злодія усе не може визнати. Одягся цар у блазнівське плаття й у ринку став ходити, посоиватся меж людей. Ходить цар, посоиватся, і злодій посоиватся. Друг дружкові помітили злодіями. Злодій у царя спрашиват: «Красти не пішли?» — «Можна красти».- «А до кого підемо?» Цар отвечат: « До царя». Злодій царя по косице й хлесь! «Ах ти, так твою матір! чи Давно крадеш, а вуж до царя йти прагнеш! Я віка краду, так на царя-те ніколи не думав красти».- «А до кого ино підемо красти?» — спрашиват цар. «А до боярам, у них гроші-ті дарові».
Пішли красти до боярам; прийшли до горища, а у горища, у верхніх поверхах, вогонь, собранье. Злодій железни храпи вийняв, на руки, на ноги наклав, поліз по стіні. А народ радять, як пануючи скінчити. Придумали так: покликати його до себе у непоказаний годинник, а коли прийде, піднести йому чару. Чару вип'є, так сам помре.
Зліз злодій зі стіни, дав цареві пазурі, велів догори лізти, самому послухати. Одяг цар пазурі, заліз, послухала одна рада. Відкликав оттуль цар злодія наособицу. Відійшли вони подале, цар зняв із себе блазнівське плаття й виявився у хрестах і у еполетах. Злодій на коліна впав, вибачається, що пануючи по косице вдарив. Цар його вибачив. Повів цар злодія у палац: «Коли бояра мене покличуть у палац, то я тебе назву іноземним купцем і поберу із собою. Та будуть мені подавати чару, я й запитаю: « У вас як — який наливат, той уперед випиват, алі якому подають?» Ви й відповідайте: «Який наливат, той уперед випиват».
Покликали бояра пануючи, пішов цар зі злодієм, злодій убраний іноземним купцем. Стали паную подавати чарку, цар спрашиват: « Як у ваших місцях: той випиват, хто наливат, алі як?» Купець отвечат: «Який наливат, той першої й випиват».
Цар наказав поднощику вперед випити. Випив поднощик чару так отут і помер; схопили всіх, скільки отут було бояр, одних розстріляли, інших на воротах повісили.
А злодія цар собі думним доспів.