Був у пана продувний слуга Ванька. Утік від нього й прийнявся красти так махлювати. Іде він по ринкові, бачить: мужик свиню продає. «Що, продаєш, свиню?» — «Продаю». - «А скільки просиш?» — «П'ять карбованців». - «Ну, вези за мною на архієрейський двір; нам архієрей не наказував торгуватися». Приїхали на архієрейський двір.
А Ванька знав, що архієрей нечистих з людей виганяє, вичитує. Зараз кинувся до нього: «Святий владико! Лихо случилася: у мого батюшко нечистий вселився; чи не можна вичитати?» — «Веди його сюди». Ванька відвертав до мужика. «Ступай, — говорить, — до преосвященного за грішми, так як прийдешь — нагни голову нижче; він наперед молитву прочитає». Старий пройшов у світлицю й нагнув голову, а владико побрав книгу й давай вичитувати.
Тим часом Ванька сіл на віз і виїхав по-добру, по-здорову, і кінь украв, і свиню відвіз. Мужик стояв-стояв, зігнувшись, інду нудно стало — шия занедужала, а архієрей знай собі читає. Набридло старому. «Буде, владико, пора гроші за свиню платити!» — «Ах, окаянний, і насправді у тобі біс сидить, — говорить архієрей, — бач про свиню поминає». - «Що ти, владико, алі гроші замотати прагнеш? Коли так, я краще свиню назад повезу».
Кинувся на двір — ні візка, ні свині. Ванька вуж давно усе це спустив, куди потрібне, і йде собі як ні у чому не бувало. Ішов, ішов так у кінське дерьмо й потрапив. Злегка ногою коп — вискочив піп. «Ти звідки, долгогривий, узявся? Як сюди потрапив?» Ванька ще покопав, на два диякони напав; побрав паличку так стусаном — вискочив паламар з дячком.