Починається казка від сивки, від бурки, від речей каурки На море на океані, на острові на Бешкетнику коштує бик печений, у заді часник товчений; з один боку-те ріж, а з іншого вмочай так їж. Жив-Був купець, у нього був син; ось як почав син підростати так у крамницях торгувати — у того купця померла перша дружина, і одружився він на іншій. Пройшло кілька місяців, став купець збиратися у чужі землі їхати, навантажив кораблі товарами й наказує синові гарненько дивитися за будинком і торгівлю вести як випливає. Просить купецький син: «Панотець! Поки не виїхав, пошукай моє щастя». - «Син мій люб'язний! - відповідає старий. - Де ж я його знайду?» — «Моє щастя недовге шукати! Як устанеш завтра зранку, видь за ворота й першу зустріч, яка тобі попадеться, купи й віддай мені». - «Добре, синок!»
На інший день устав батько ранешенько; вийшов за ворота, і попалася йому перша зустріч — тягне мужик паршивого, ледащего лошати собакам на поживу. Купець ну його торгувати й сторгував за рубль сріблом, привів лошати на двір і поставив у стайню. Запитує купецький син: «Що, панотець, знайшов моє щастя?» — « Знайти-Те знайшов, так уже боляче погане!» — «Стало бути, так треба! Яким щастям господь наділив тем і владать буду».
Батько відправився з товарами у інші землі, а син став у крамниці сидіти так торгом займатися, і була у нього така звичка: іде чи у крамницю, чи додому ворочається — зазавжди наперед зайде до свого лошати. Ось не злюбила мачуха свого пасинка, прийнялася шукати ворожок, як би його перевести; знайшла стару відьму, яка дала їй зілля й покарала покласти під поріг у те саме час, як пасинкові треба буде додому прийти.
Ворочаючись із крамниці, купецький син зайшов у стайню й бачить — його лоша коштує у сльозах по щиколки; ударив він його по стегну й запитує: «Що, мій добрий кінь, плачеш, а мені нічого не скажеш?» Відповідає лоша: «Ах, Іван купецький син, мій люб'язний хазяїн! Як мені не плакати? Мачуха прагне вапну тебе. Є у тебе собака; як підійдеш до будинку, пусти її наперед себе — побачиш, що буде!» Купецький син послухався; тільки собака через поріг переступила, отут її й розірвало на дрібні частини.
Іван купецький син і виду не подав мачусі, що відає її злість; на інший день відправляється він у крамницю, а мачуха до ворожки. Баба приготувала їй іншого зілля й веліла покласти у пійло. Увечері, идучи додому, зайшов купецький син у стайню — знову лоша коштує по щиколки у сльозах; ударив його по стегну й запитує: «Що, мій добрий кінь, плачеш, а мені нічого не скажеш?» — « Як мені не плакати, як не тужити? Чую я велику негоду, прагне мачуха тебе зовсім перевести. Дивися, як прийдеш у світлицю так сядеш за стіл, мачуха піднесе тобі пійло у склянці — ти його не пий, а за вікно вилий; сам тоді побачиш, що за вікном поделается». Іван купецький син те й зробив: тільки вилив за вікно пійло, як початок землю рвати! Він і отут не сказав мачусі ні слова.
На третій день відправляється він у крамницю, а мачуха знову до ворожки; баба дала їй чарівну сорочку. Увечері, идучи із крамниці, заходить купецький син до лошати й бачить — коштує його добрий кінь по щиколки у сльозах; ударив його по стегну й сказав: «Що ти, мій добрий кінь, плачеш, а мені нічого не скажеш?» — « Як мені не плакати? Прагне тебе мачуха зовсім перевести. Слухай же, що я скажу: як прийдеш додому, пошле тебе мачуха у лазню й сорочку надішле тобі із хлопчиком; ти сорочку на себе не надягай, а надягни на хлопчика: що тоді буде — сам побачиш!» Ось приходить купецький син у світлицю, вийшла мачуха й говорить йому: «Не чи прагнеш попаритися? У нас лазня готова». - «Добре», — говорить Іван і пішов у лазню; Незабаром приносить хлопчик сорочку. Як скоро купецький син надяг її на хлопчика, той у ту ж хвилину закрив очі й упав на поміст зовсім мертвий; а як зняв з нього цю сорочку так кинув у піч — хлопчик ожив, а пекти на дрібні частини розпалася.
Бачить мачуха — ніщо не бере, кинулася знову до старої ворожки, просить і молить її, як би перевести пасинка. Відповідає баба: «Поки кінь його живий буде, нічого не можна зробити! А ти прикинься хворій, так як приїде твій чоловік, скажи йому: бачила-де я у сні, що треба зарізати наше лошати, дістати з нього жовч і тою жовчю вимазатися — тоді й хворість пройде!» Прийшов час купцеві вертатися, син зібрався й пішов назустріч. «Здраствуй, синок! - говорить батько. - Усі чи у нас будинку здорово?» — «Усі благополучно, тільки матінка хвора». Вивантажив купець товари, приходить додому — дружина лежить на постелі, охає. «Тоді, — говорить, — поправлюся, коли мій сон виконаєш». Купець негайно погодився, призиває свого сина: «Ну, синок, я прагну зарізати твого коня; мати хвора, треба її вилікувати». Іван купецький син гірко заплакав: «Ах, панотець! Ти прагнеш відняти у мене останнє щастя». Сказав і пішов у стайню.
Лоша побачило його й став говорити: «Люб'язний мій хазяїн! Я тебе відводив від трьох смертей; позбав ти мене хоч від единия, попроси у свого батька — востаннє на мені проїхатися, погуляти у чистому полі з добрими товаришами». Проситься син у батька погуляти востаннє на своєму коні; батько дозволив, Іван купецький син сіл на коня, поскакав у чисте поле, побавився зі своїми друзями-товаришами; а після написав до батька таку записку: « Лікуй-Де мачуху нагайкою про дванадцять хвости; крім цього зілля, нічим її не вилікуєш!» Послав цю записку з одним з добрих товаришів, а сам поїхав у чужодальні сторони. Купець прочитав листик і прийнявся лікувати свою дружину нагайкою про дванадцять хвости; скоро баба видужала.
Їде купецький син по полю чистому, роздоллю широкому, бачить — гуляє рогата худоба. Говорить йому добрий кінь: «Іван купецький син! Пусти мене погуляти на волі; висмикни з мого хвоста три волоски; коли я тобі знадоблюся — тільки запали один волосок, я негайно з'явлюся перед тобою, як аркуш перед травою! А ти, добрий молодець, ступай до пастухів, купи одного бика й заріж його; нарядися у бичачу шкіру, на голову міхур надягни й, де не будеш, про що б тебе не запитували, на усе одна відповідь тримай: не знаю!» Іван купецький син відпустив коня на волю, нарядився у бичачу шкіру, на голову міхур надяг і пішов на узмор'я. По синю морю корабель біжить; побачили корабельники отаке чудовисько — звір не звір, людина не людей, на голові міхур, колом вовною обростило, підпливали до берега на легкому човнику, стали його випитувати — з розуму вивідувати. Іван купецький син одна відповідь ладить: «Не знаю!» — «Коли так, будь же ти Незнайкою!»
Побрали його корабельники, привезли із собою на корабель і поплили у своє королівство. чи довго, чи недовго — приплили вони до стольного міста, пішли до королів з подарунками й оголосили йому про Незнайку. Король повелів поставити те чудовиська перед свої очі світлі. Привезли Незнайку у палац, збіглося народу сила-силенна на нього видивлятися. Став король його випитувати: «Що ти за людей?» — «Не знаю». - « З яких земель?» — «Не знаю». - «Чийого роду-племені?» — «Не знаю». Король плюнув і відправив Незнайку у сад: нехай-де наместо опудала птахів з яблунь лякає! - а годувати його покарав зі своєї королівської кухні.
У того короля було три дочки: старші гарні, менша ще краще! Незабаром став за меншу королевну арапський королевич свататися, пише до короля з такими погрозами: «Якщо не віддаси її з доброї волі, те силою поберу». Королеві це не по вдачі прийшло, відповідає арапському королевичеві: « Починай-Де війну; що велять долі божии!» Зібрав королевич силу незліченну й обклав уся його державу. Незнаюшка скинув із себе шкіру, зняв міхур, вийшов на чисте поле, припалив волосок і крикнув голосним голосом, богатирським посвистом. Звідки не узявся його дивовижний кінь — кінь біжить, земля тремтить: «Гой еси, добрий молодець! Що так скоро мене вимагаєш?» — «На війну пора!» Сіл Незнаюшка на свого коня доброго, а кінь його запитує: « Як тебе високо нести — вполдерева або поверх лісу стоячого?» — «Неси поверх лісу стоячого!» Кінь піднявся від землі й полетів на враже воїнства.
Наскакав Незнайко на ворогів, у одного меч бойової вихопив, у іншого шишак золотий зірвав так на себе надяг, закрився лиштвою й став побивати силу арапскую: куди не поверне, так і летять голів — немов сіно косить! Король і королевни з городовий стіни дивляться так дивуются: «Що за витязь такий! Отколь узявся? Уже не Егорий чи Хоробрий нам допомагає?» А того й на думках ні, що це той самий Незнайко, що ворон у саду лякає. Багато військ побив Незнаюшка, так не стільки побив, скільки конем потоптав; залишив у живих тільки самого арапского королевичів так людей десять для звиті — на дорогу назад. Після того побоїща великого під'їхав він до городовий стіні й говорив: «Ваша королівська величність! чи Бажана вам моя послуга?» Король його дякував, до себе у гості кликав; да Незнайко не послухався: поскакав у чисте поле, відпустив свого доброго коня, повернувся додому, надяг міхур так шкіру й почав як і раніше по садові ходити, ворон лякати.
Пройшло ні багато, ні мало часу, знову пише до короля арапський королевич: «Коли не віддаси за мене меншу дочку, то я вся державу випалю, а її у повний поберу». Королеві це не показалося; написав у відповідь, що чекає його з військом. Арапський королевич зібрав силу більше колишнього, обклав державу з усіх боків, трьох могутні богатирів уперед виставив. Довідався про те Незнаюшка, скинув із себе шкіру, зняв міхур, викликав свого доброго коня й поскакав на побоїще. Виїхав супротив його один богатир; з'їхалися вони, привіталися, списами вдарилися. Богатир ударив Незнайку так сабоно, що він ледь-ледь у одному стреме стримався; так потім оправився, налетів легінем, зніс із богатиря голову, схопив її за волосся й підкинув нагору: «Ось так-те всім головам літати!» Виїхав інший богатир, і з ним те ж сталося. Виїхав третій; бився з ним Незнаюшка ціла година: богатир розсік йому руку до крові; а Незнайко зняв з нього голів і підкинув нагору; отут усе військо арапское здригнулося й побігло нарізно. У ті пори король із королевнами на городовий стіні стояв; побачила менша королевна, що у хороброго витязя кров з руки струменіє, знімала зі своєї шиї хусточка й сама йому рану зав'язувала; а король кликав його у гості. «Буду, — відповідав Незнайко, — тільки не тепер». Поскакав у чисте поле, відпустив коня, нарядився у шкіру, на голову міхур надяг і став по садові ходити, ворон лякати.
Ні багато, ні мало пройшло часу — просватав король двох старші дочок за славних царевичів і затіяв великі веселощі. Пішли гості у сад погуляти, побачили Незнайку й запитують: «Це що за чудовиська?» Відповідає король: «Це Незнайко, живе у мене замість пугала — від яблунь птахів відганяє». А менша королевна глянула Незнайке на руку, запримітила свою хусточку, почервоніла й слова не мовила. З тієї пори, відтоді початку вона у сад почасту ходити, на Незнайку заглядатися, про бенкети, про веселощі й думати забула. «Де ти, дочка, усе ходиш?» — запитує її батько. «Ах, панотець! Скільки років я у вас жила, скільки раз по садові гуляла, а ніколи не бачила такої зворушливої пташинки, яку тепер бачила!» Потім стала вона батька просити, щоб благословив її за Незнайку заміж іти; скільки батько її не відговорював, вона усе своє. «Якщо, — говорить, — за нього не видаси — так століття у дівках залишуся, ні за кого не піду!» Батько погодився й обвінчав їх.
Після того пише до нього арапський королевич втретє, просить видати за нього меншу дочку. «А коли не так — усю державу вогнем спалю, а її силою поберу». Відповідає король: «Моя дочка вуж повінчана; якщо прагнеш, приїдь — сам побачиш». Арапський королевич приїхав: бачачи, що таке чудовисько так на такий прекрасної королевне повінчане, задумав Незнайку вбити й викликав його на смертний бій. Незнайко скинув із себе шкіру, зняв з голови міхур, викликав свого доброго коня й виїхав таким легінем, що ні у казці сказати, ні пером написати. З'їхалися вони у чистому полі, широкому роздоллі; бій недовго тривав: Іван купецький син убив арапского королевича. Отут тільки король довідався, що Незнайко — не чудовисько, а сабономогучий і прекрасний богатир, і зробив його своїм спадкоємцем. Став Іван купецький син зі своєї королевною жити-поживати так добра наживати й рідного батька до себе побрав; а мачуху страти зрадили.