Стояв солдатів на квартирі, займався чорнокнижництвом і книжки такі мав. Відлучився він раз із будинку, і приходить до нього у цей час товариш. Бачить, що земляка будинку немає, знайшов його книжки й давай читати від нудьги. Справа була нічне. Читає при каганці — усі якісь імена записані. Прочитав їх до половини, оглянувся назад, там цілий полк чортів коштує. Солдат злякався — давай скоріше знову книжку читати. Читав, читав, обернувся назад, чортів ще більше! Став знову читати, дочитав до кінця — обернувся назад, чортів стільки прибуло, що насилу навіть у солдатській квартирі містяться: чорт на чортові сидить, чортом поганяє.
Солдат бачить, що справа погана, закрив книжку, затисну рился й сидить, чекає товариша. А чорти до нього присту пают, термосять: «Давай так подавай роботи!» Думав, думав солдат і говорить: «Наносіть у міські лазні води решетом у усі діжки й казани!»
Чорти побігли, хвилини через дві біжать назад. «Наносили! - говорять.- Задавай нової роботи!» Солдат і наказує: «Рознесіть воєводи будинок по цеглинці, людей у ньому нікого не торкніть, не потурбуйте й знову точнісінько такий же вибудуйте!»
Побігли чорти, хвилини через дві біжать назад. «Готове! - говорять.- Задавай нової роботи!» — «Насипте, - говорить солдат, - товченим піском гору у такому-те місці!»
Чорти побігли. Через хвилину прибігають. «Готове! - говорять.- Подавай нової роботи!» — «Порахуйте, - говорить солдат, - скільки у Волзі піщин на дні лежить від джерела так упадання у море, скільки крапель води у ній і скільки риби числом!»
Побігли чорти — через хвилину приходять і всі накази його також скоро виконали. Подумати гарненько не дадуть солдатові щодо нової роботи, а вуж стару виконали, запитують нової. Та як ледве тільки солдат задумається, термосять його чорти, не дають спокою, не те вбити грозять, як довго без справи їх залишає.
Замучився солдат зовсім, а товариша досі немає. Як бути? Як від чортів позбутися? Ось він і думає: «Поки я читав цю книжку, жоден чортеня не приставало до мене! Дай спробую знову почитати її, може, легше буде». Читає чернокиижицу заново — тільки й зауважує, що чортів ще більше додається, так що навіть і світло від каганця насилу, насилу прогледить — так вуж багато поганої сили скопилося довкола нього! Та ледве тільки солдат запнеться у якому слові алі отхаркиваться стане, негайно ж пристають знову тошнее колишнього: «Давай так подавай роботи!»
Із сил вибився солдат від бісівської мари, а горю усе не знає як допомогти. Ось і прийшло йому у голову: «Бесови діти стали сюди бути, коли я читав цю книжку спочатку; дай спробую почитати її з кінця, може, не підуть чи на збиток?»
Негайно ж перевернув книжку нагору ногами й давай читати з кінця. Читає, читає — тільки зауважує, що бесовой сили точно менше стало: світло від каганця ясніше й у хаті просторней стало. Солдат зрадів, давай читати далі. Читав, читав, усіх вичитав назад.
Так тем тільки й урятувався від бісів поганих.
Приходить потім його товариш додому. Цей йому й каже, що з ним було. «Ну, - говорить товариш, - щастя твоє, що ще скоро спохватився читати з кінця, а то якби не вичитав їх до напівночі, так вони б тебе з'їли».
З тих пір повно солдат книжки читати чорнокнижні, а товариш його став їх приховувати подалі.