Жив-Був мужик; у нього був кіт, тільки такий шкодливий, що лихо! Набрид він мужикові. Ось мужик думав-думав, побрав кота, посадив у мішок, зав'язав і поніс у ліс. Приніс і кинув його у лісі: пускай пропадає! Кіт ходив-ходив і набрів на хатинку, у якій лісник жив; заліз на горище й полеживает собі, а захоче їсти — піде по лісу пташок так мишей ловити, наїсться досита й знову на горище, і горя йому мало!
Ось одного разу пішов кіт гуляти, а назустріч йому лисиця, побачила кота й дивує: «Скільки років живу у лісі, а такого звіра не видивала». Поклонилася котові й запитує: «Позначся, добрий молодець, хто ти такий, яким випадком сюди зайшов і як тебе по імені величати?» А кіт скинув вовну свою й говорить: «Я із сибірських лісів присланий до вас бурмистром, а кличуть мене Котофей Іванович». - «Ах, Котофей Іванович, — говорить лиса, — не знала про тебе, не відала; ну, підемо ж до мене у гості». Кіт пішов до лисиці; вона привела його у свою нору й стала пригощати різної дичинкою, а сама випитує: «Що, Котофей Іванович, одружений ти алі холост?» — «Холост», — говорить кіт. «Та я, лисиця, — дівиця, побери мене заміж». Кіт погодився, і почався у них бенкет так веселощі.
На інший день відправилася лисиця добувати припасів, щоб було чому з молодим чоловіком жити; а кіт залишився будинку. Біжить лиса, а назустріч їй попадається вовк і почав з нею загравати: «Де ти, кума, пропадала? Ми всі нори обшукали, а тебе не бачили». - «Пусти, дурень! Що заграєш? Я колись була лисиця-дівиця, а тепер замужня дружина». - « За кого ж ти вийшла, Лизавета Іванівна?» — «Хіба ти не чув, що до нас із сибірських лісів присланий бурмистер Котофей Іванович? Я тепер бурмистрова дружина». - « Ні, не чув, Лизавета Іванівна. Як би на нього подивитися?» — « У! Котофей Іванович у мене такий сердитий: коли хто не по ньому, зараз з'їсть! Ти дивися, приготуй барана так принеси йому на уклін; барана-те поклади, а сам схоронися, щоб він тебе не побачив, а то, брат, туго прийде!» Вовк побіг за бараном.
Іде лисиця, а назустріч їй ведмідь і став з нею загравати. «Що ти, дурень, клишавий Ведмедик, торкаєш мене? Я колись була лисиця-дівиця, а тепер замужня дружина». - « За кого ж ти, Лизавета Іванівна, вийшла?» — «А який присланий до нас із сибірських лісів бурмистром, кличуть Котофей Іванович, — за нього й вийшла». - « чи Не можна подивитися його, Лизавета Іванівна?» — « У! Котофей Іванович у мене такий сердитий: коли хто не по ньому, зараз з'їсть! Ти ступай, приготуй бика так принеси йому на уклін; вовк барана прагне принесть. Так дивися, бика-те поклади, а сам схоронися, щоб Котофей Іванович тебе не побачив, а то, брат, туго прийде!» Ведмідь потягся за биком.
Приніс вовк барана, обдер шкіру й коштує у роздум: дивиться — і ведмідь лізе з биком. «Здраствуй, брат Михайло Иванич!» — «Здраствуй, брат Левон! Що, не бачив лисиці із чоловіком?» — « Ні, брат, давно дожидаю». - «Ступай, клич». - « Ні, не піду, Михайло Иванич! Сам іди, ти посмелей мене». - « Ні, брат Левон, і я не піду». Раптом звідки не узявся — біжить заєць. Ведмідь як крикне на нього: « Мабуть-но сюди, косий чорт!» Заєць злякався, прибіг. «Ну що, косий шибеник, знаєш, де живе лисиця?» — «Знаю, Михайло Іванович!» — «Ступай же скоріше так скажи їй, що Михайло Іванович із братом Левоном Иваничем давно вуж готові, чекають тебе-де із чоловіком, прагнуть поклонитися бараном так биком».
Заєць пустився до лисиці у всю свою спритність. А ведмідь і вовк сталі думати, де б сховатися. Ведмідь говорить: «Я полізу на сосну». - «А мені що ж робити? Я куди подіюся? - запитує вовк. - Адже я на дерево нізащо не піднімуся! Михайло Іванович! Схорони, будь ласка, куди-небудь, допоможи горю». Ведмідь поклав його у кущі й завалив сухим листьем, а сам вліз на сосну, на саму-таки верхівку, і поглядає: не йде чи Котофей з лисою? Заєць меж тем прибіг до лисициной норі, постукався й говорить лисиці: «Михайло Іванович із братом Левоном Иваничем надіслали сказати, що вони давно готові, чекають тебе із чоловіком, прагнуть поклонитися вам биком так бараном». - «Ступай, косою! Зараз будемо».
Ось іде кіт з лисою. Ведмідь побачив їх і говорить вовкові: «Ну, брат Левон Иванич, іде лисиця із чоловіком; який же він маленький!» Прийшов кіт і зараз же кинувся на бика, вовну на ньому скуйовдилася, і почав він рвати м'ясо й зубами й лабетами, а сам мурчить, начебто гнівається: «Мало, мало!» А ведмідь говорить: «Невеликий, так прожорист! Нам чотирьом не з'їсти, а йому одному мало; мабуть, і до нас добереться!» Захотілося вовкові подивитися на Котофея Івановича, так крізь листи не мабуть! Та почав він прокопувати над очима листи, а кіт почув, що аркуш ворушиться, подумав, що це — миша, так як кинеться й прямо вовкові у морду вцепився пазурами.
Вовк підхопився, так давай бог ноги, і був такий. А кіт сам злякався й кинувся прямо на дерево, де ведмідь сидів. «Ну, — думає ведмідь, — побачив мене!» Злазити-Те колись, ось він поклався на божу волю так як шмякнется з дерева об землю, усі печінки відбив; підхопився — так бігти! А лисиця вслід кричить: «Ось він вам задасть! Перегодите!» З тієї пори всі звірі стали кота боятися; а кіт з лисицею запаслися на цілу зиму м'ясом і стали собі жити так поживати, і тепер живуть, хліб жують.