Жив-Був пан; у нього була дружина добра, а дочка красуня — кликали її Машею. Тільки дружина-те померла, а він на іншій одружився — на вдові; у тієї своїх було дві дочки, так такі злі, недобрі! Усіляко вони гнобили бідну Машу, змушували її на себе працювати, а коли роботи не було — змушували її сидіти у грубки так вигрібати золу; тому Маша завжди й брудна й чорна, і прозвали вони її дівкою Чорнушкою. Ось якось заговорили люди, що ихний князь одружитися прагне, що буде у нього велике свято й що на тому святі вибере він собі наречену. Так і було. Скликав князь усіх у гості; стали збиратися й мачуха з дочками, а Машу не прагне брати; скільки та не просилася — немає так немає! Ось виїхала мачуха з дочками на князівське свято, а пасербиці залишила цілу захід ячменя, борошна й сажі: усе разом перемішане, — і наказала до її приїзду розібрати усе по зернятку, по крупинці.
Махаючи вийшла на ґанок і гірко заплакала; прилетіли два голубка, розібрали їй ячмінь, і борошно, і саджу, потім сіли їй на плеча — і раптом опинилося на дівчині прекрасне нове плаття. «Ступай, — говорять голубки, — на свято, тільки не залишайся там долее напівночі». Тільки зійшла Маша у палац, так усе на неї й задивилися; самому князеві вона більше всіх сподобалася, а мачуха й сестри її зовсім не довідалися. Погуляла, повеселилася з іншими дівчатами; бачить, що скоро й північ; згадала, що їй голубки карали, і втекла скоріше додому. Князь за нею; праг було допитаться, хто вона така, а її й сліду нема!
На інший день знову у князя свято; мачехини дочки про вбрання клопочуть так на Машу раз у раз кричать так лаються: «Агов, дівка Чорнушка! Переодягни нас, плаття вичисти, обід приготуй!» Маша усе зробила, увечері повеселилася на святі й пішла додому до напівночі; князь за нею — ні, не наздогнав. На третій день у нього знову бенкет горою; увечері голубки взули-одягли Машу краще колишнього. Пішла вона у палац, загулялася, завеселилася й забула про час — раптом ударила північ; Маша кинулася скоріше додому бігти, а князь загодя наказав усі сходи улить смолою й дьогтем. Один черевичок її прилип до смоли й залишився на сходах; князь побрав його й на інший же день велів розшукати, кому черевичок впору.
Усе місто обійшли — нікому черевичок по нозі не доводиться; нарешті прийшли до мачухи. Побрала вона черевичок і стала приміряти старшої дочки — ні, не лізе, велика нога! «Отрежь великий палець! - говорить мати дочки. - Як будеш княгинею — не треба й пішки ходити!» Дочка відрізала палець і надягла черевичок; княжие послані прагнуть у палац її везти, а голубки прилетіли й сталі воркотати: «Кров на нозі! Кров на нозі!» Послані глянули — у дівиці із черевичка кров тече. « Ні, — говорять, — не годиться!» Мачуха пішла приміряти черевичок середней дочки, і із цієї те ж саме було.
Послані побачили Машу, наказали їй примірити; вона надягла черевичок — і у ту ж хвилину опинилося на ній прекрасне блискуче плаття. Мачехини дочки тільки ойкнули! Ось привезли Машу у княжие терема, і на інший день було весілля. Коли пішла вона із князем до вінця, то прилетіли два голубка й сіли до неї один на одне плече, іншої на інше; а як відвертали із церкви, голубки спурхнули, кинулися на мачехиних дочок і виклевали у них по оку. Весілля було веселе, і я там був, мед-пиво пив, по вусах текло, у рота не потрапило.