Загнали солдата на далекі границі; прослужив він покладений строк, одержав чисту відставку й пішов на батьківщину. Ішов він чрез багато земель, чрез різні держави; приходить у одну столицю й зупиняється на квартирі у бідної бабусі. Почав її розпитувати: « Як у вас, баушка, у державі — чи всі здорово?» — « Та-Та, служивий! У нашого царя є дочка-красуня Марфа-Царівна; сватався за неї чужестранний принц; царівна не захотіла за нього йти, а він напустив на неї нечисту силу. Ось уже третій рік не може! Не дає їй нечиста сила ночами спокою; б'ється серцева й кричить без пам'яті... Уже чого цар не робить: і чаклунів і знахарів приводив — ніхто не позбавив!»
Вислухав це солдат і думає сам із собою: «Дай піду, щастя спробую; може, і позбавлю царівну! Цар хоч що-небудь на дорогу подарує». Побрав шинель, вичистив ґудзика крейдою, надяг і марш у палац. Побачила його придворна прислуги, довідалася, навіщо йде, підхопила під руки й привела до самого царя. «Здраствуй, служби! Що гарного скажеш?» — говорить цар. «Здоров'я бажаю, ваша царська величність! Чув я, що у вас Марфа-Царівна хворіє; я можу її вилікувати». - «Добре, братик! Коли вилікуєш, я тебе від голови до ніг золотом обсиплю». - «Тільки накажіть, ваша величність, видавати мені усе, що вимагати стану». - «Говори, що тобі потрібне?» — «Так ось дайте мені захід чавунних куль, захід волоських горіхів, фунт свіч і дві колоди карт так изладьте мені чавунний прут, чавунну царапку про п'ять зуби так чавунна подоба людину із пружинами». - «Ну, добре; до завтрему усе буде готове».
Ось виготовили, що треба; солдат замкнув у палаці всі вікна й дверей приміцно й захрестив їхнім православним хрестом, тільки одні двері залишив незамкненої й став біля неї на годиннику; кімнату освітив свічами, на стіл поклав карти, а у кишені насипав чавунних куль так волоських горіхів. Попорався й чекає. Раптом у саму північ прилетів нечистий дух: куди не сунеться — не може ввійти! Літав-Літав колом палацу й побачив, нарешті, отворену двері; скинувся людиною й прагне ввійти. «Хто йде?» — окликнув солдат. «Пусти, служивий! Я придворний лакей». - «Де ж ти, халдейська пика, дотепер тягався?» — «А де був, там тепер немає! Дай-но мені горішків погризти!» — «Багато вас отут, халдеїв! Усіх по горіхові обділити, самому нічого не залишиться». - «Дай, будь ласка!» — «Ну, побери!» — і дає йому кулю.
Чорт побрав у рота кулю, давил-давив зубами, у корж її зім'яв, а розгризти — не розгриз. Поки він із чугунною кулею возився, солдат горіхів із двадцять розгриз так з'їв. «Ех, служивий, — говорить чорт, — міцні у тебе зуби!» — «Поганий ти, я бачу! - відповідав солдат. - Адже я двадцять п'ять років паную прослужив, над сухарями зуби притупив, а ти б подивився, який з молодих років я був!» — «Давай, служивий, у карти відіграти». - «А на що відіграти-те станемо?» — «Відомо — на гроші». - «Ах ти, халдейська пика! Ну, які у солдата гроші? Він усього платні — три грошики у добу одержує, а треба йому й мила, і вакси, і крейди, і клею купити й у лазню сходити. Прагнеш — на клацання відіграти?» — «Мабуть!» Почали на клацання відіграти. Чорт награв на солдата три клацання. «Давай, — говорить, — бити стану!» — «Доганяй до десятку, тоді й бий; із трьох клацань нема чого рук мазати!» — «Добре!» Стали знову відіграти; прийшов солдатові хрестовий хлюст, і нагнав він на нечистого десять клацань. «Ну-но, — говорить чортові, — підставляй своє чоло; я покаджу тобі, яке з нашим братом на клацання відіграти! По-солдатски уріжу! Та другові й недругу замовиш!...»
Чорт заблагав, просить, щоб солдат легше його бив. « Те-Те! З вами, халдеями, тільки зв'яжися, сам не радий будеш; як справа до розрахунків — так зараз і отлинивать! А мені никоим способом не можна тебе пощадити; я — солдат і давав присягу зазавжди надходити верою-правдою». - «Побери, служивий, грішми!» — «А на що мені твої гроші? Я відіграв на клацання — клацаннями й плати. Хіба ось що: є у мене менший брат, підемо-но до нього — він проб'є тобі клацання потише мого; а якщо не прагнеш, давай я сам стану бити!» — « Ні, служивий, веди краще до меншого брата».
Солдат привів нечистого до чавунній людині, торкнув за пружину так як клацне чорта по чолу — той ажно у іншу стіну відлетів; а солдат схопив його за руку: « Стій! Ще дев'ять клацань за тобою». Торкнув іншим разом пружину так так урізав, що чорт стрімголов покотився так трохи стіни не пробив! А втретє відкинуло нечистого прямо у вікно; вибив він раму, вискочив геть і навострил лижі. «Помни, проклятий, — кричить солдат, — за тобою ще сім клацань залишилося!» А чорт-те дряпає, аж п'ятами у зад дістає. Ранком запитує цар Марфу-Царівну: «Ну що — яке ніч проводила?» — «Спокійно, государ-панотець!»
На іншу ніч відрядив сатана у палац іншого чорта; бач, вони ходили стращати так мучити царівну по черзі. Дісталося й цьому на горіхи! У тринадцять ночей побувало у солдата тринадцять нечистих у переробці, і всім рівно туго довелося! Жоден іншим разом іти не прагне. «Ну, онученята, — говорить їм дідусь-сатана, — я сам тепер піду». Прийшов сатана у палац і ну із солдатом розмовляти; те-інше, п'яте-десяте, стали у карти відіграти; солдат обіграв його й повів до меншого брата клацаннями пригощати. Привів, придушив пружини, менший брат обхопив сатану чавунними руками так так-таки щільно, що йому ні назад, ні вперед не можна поворухнутися. Солдат схопив чавунний прут і давай хльостати; б'є сатану так присуджує: «Ось тобі у карти відіграти! Ось тобі Марфу-Царівну мучити!» Исхлестал чавунний прут і узявся царапкой стругати: сатана благим матом реве, а солдат знай собі б'є, і так його дошкулив, що той як вирвався — без оглядки втік! Повернувся у своє болото, охає: «Ах, внучки, ледве було солдатів до смерті не вбив!» — « Те - Те, дідусь! Бач він який мудрований! Ось уже два тижні, як я у палаці був, а усе голова тріскотить! Та ще спасибі, що не сам бив, а меншого брата змушував!»
Ось стали чорти придумувати, як би вижити їм з палацу цього солдата. Думали-Думали й вирішилися золотом відкупитися. Прибігли до солдата разом усе; той побачив, злякався й закричав голосним голосом: «Агов, брат, ступай сюди скоріше, боржники прийшли, треба клацання давати». - «Повно, повно, служивий! Ми прийшли до тебе про справу поговорити; скільки прагнеш побери з нас золота — тільки вийди з палацу!» — «Немає! Що мені золото! Уже коли прагнете прислужитися мені, так полезайте усе у ранець; я чув, що нечиста сила боляче хитра — хоч у щілину, і те влізе! Ось коли це зробите, — право слово, піду з палацу!» Чорти обрадувалися: «Ну, служивий, відкривай свій ранець». Солдат відкрив; вони й полізли туди усе до єдиного, сатана зверху ліг. «Укладайтеся щільніше, — говорить солдат, — щоб можна було на всі пряжки застебнути». - «Защібай, не твій сум!» — «Щастя вам, коли застебну! А то не прогневайтесь, нізащо з палацу не вийду!»
Ось солдат побрав застебнув ранець на всі пряжки, перехрестив його, наділ на себе й пішов до царя: «Ваша царська величність! Накажіть виготовити тридцять залізних молотів, кожний молот у три пуди». Цар віддав наказ; зараз виготовили тридцять молотів. Солдат приніс ранець у кузню, поклав на ковадло й велів бити якнайсабоніше. Погано довелося чортам, а вилізти ніяк не можна! Почастував їхніх солдат на славу! «Тепер досить!» Скинув ранець на плечі й з'явився до царя з доповіддю: « Служба-Де миючи кінчена; більше нечиста сила не стане царівни тривожити».
Цар подякував йому: «Молодець, служивий! Ступай гуляй по всіх шинках і трактирам, вимагай, що тільки душі завгодно; ні у чому тобі немає забороні!» Та приставив до нього цар двох писарів, щоб усюди за ним ходили так записували на казенний рахунок, де скільки солдатів нагуляє. Ось він гуляв-гуляв, цілий місяць прогуляв і пішов до царя. «Що, служба, нагулявся?» — «Нагулявся, ваша величність! Прагну додому йти». - «Що ти! Залишайся-но у нас; я тебе першою людиною зроблю». - « Ні, государ, хочеться побачити своїх сродников». - «Ну, ступай з богом!» — сказав цар, дав йому візок, коней і грошей стільки, що у ціле століття не прожити.
Поїхав солдатів на батьківщину; пристав дорогою у якийсь селі й побачив знайомого солдата — у одному полку служили. «Здраствуй, брат!» — «Здраствуй!» — « Як поживаєш?» — «Усі по-старому!» — «А мені господь щастя дав: раптом розбагатів! З радощів треба б випити: збігай-но, брат, купи цебру вина». - «Радий би збігати, так, бач, у мене скотинка ще не прибрана; потрудися, сходь сам — шинок ось, близько!» — «Добре; а ти побери мій ранець, поклади у хаті так покарай бабам, щоб не торкали!» Відправився наш солдат за вином, а земляк його приніс ранець у хату й говорить бабам: «Не трожьте!» Поки забирав він худобин, бабам не терпиться: «Дай подивимося, що таке у ранці накладено?» Прийнялися розстібати — як вискочать звідти чорти із шумом так із тріском; двері з гаків посбивали й ну бігти! А назустріч їм солдат з ведеркою: «Ах, прокляті! Хто вас випустив?» Чорти злякалися й кинулися у буковище під млин, так там назавжди й залишилися. Солдат прийшов у хату, разбранил бабів і давай гуляти зі старим товаришем; а після приїхав на батьківщину й зажив багато й щасливо.